10. #зараз

10. #зараз

Я відкрив очі - заправочна станція, у тисячах годин від останнього розвороту на цивілізацію. Навколо мої малознайомі, але цілком надійні супутники. Ми все ще живі, на відміну від інших. Хтось з нас сповнений надій, хтось амбіцій, а в когось достатньо здорового глузду, щоб не мати ні того ні іншого. Наші шляхи вились різними узбіччями, крізь кущі і перепони, але дорога для всіх одна - та, що веде у долину смерті. Тому нічого дивного, що якусь частину шляху ми проведемо разом, адже прямуємо в одне місце. І супутники мені дістались не найгірші, що-що, а в сучасних типажах, як і у пост-цивілізаційній психології я тямлю. Так, ці люди не здичавіли, не втратили світла людяності, не впали у прірву зі скелі Дхарми, вони витримали жорстокий циклон антиморалі, встояли, не заіржавіли. І тепер вони виблискують у променях, немов самурайські мечі, ковані майстрами старовини. А я? А що я? Непальский кукрі дешевого китайського виробництва з легким рижим відтінком корозії. Але я все ще безперечно гострий та несподівано незламний. Аж цікаво чим це все закінчиться.

Нік міцно спав, Велес сидів за столом і втикав у репітер, Скаут був відсутній, Тім порпався у своєму рюкзаку, а Католіна лежала в спальнику, підтягнув коліна до грудей та дивилась у стіну.

Я, прямо на своєму матраці - підлога була слизька - відштовхуючись руками, підплив до дівчини.

- Мрієш?

- Не очікувала від тебе уваги до моїх думок, - її погляд став осмисленим, вона повернулась у наш, тлінний, світ. - Ще недавно мені здавалось, що ти тільки і думаєш, як мене позбутись.

- Тобі не здавалось, - легко признався я. - Але з того часу багато змінилось. Ти перестала нищити мої припаси, наражати моє життя на небезпеку та притягувати невдачу. І, як приємний бонус, твоєю турботую мене врятовано. Я все думаю, чим викликана ця зацікавленість моєю долею?

- А які варіанти?

- На думку спадає лише моя дика неприборкана сексуальність.

- Тоді доведеться тебе розчарувати, - хмикнула вона. - Ти хороша людина, хоча це не так легко помітити за твоїм амплуа поганого хлопця. А мені дуже сумно, коли гинуть хороші люди - нас залишилось не так багато. І, до того ж, ти врятував мене - було б невиховано після цього залишити тебе у халепі.

-  Врятував двічі, - помітив я і додав, коли її брови задали питання: - Вперше біля Міста Плачу, вдруге - коли нишпорка поцупив мій Хаммер.

- Нехай буде так, - легко погодилась вона. - Тоді рахунок два-один?

- І, як завжди, на мені важкий тягар переможця.

- Гра ще не закінчена.

Скаут знову був на даху. Перед ним на білій щільній тканині лежали оптичні приціли, він дивився на них задумано. Як тільки я вийшов на дах, він зробив мікро-рух головою, але так і не повернувся. Можна було зробити висновок, що звідкись йому була відома особа гостя. Не проста людина. Сильний союзник, або смертоносний ворог. У низькому темно-синьому небі, великою чорною плямою літала Карера.

- Колекціонуєш? - запитав я, коли підійшов блище. Прицілів було три.

- Саме так, - Скаут підняв свої очі на мене.

- Трофеї? - спробував здогадатись я.

- З кожного танатоса, який йшов за мною, - він лагідно провів пальцями по оптиці.

- То ти кращий за них?

Він у відповідь знизав плечима.

- Просто поки що мені щастило.

- Той жнець, який полював на нас, був досить крутим. Я навіть в спину не зміг його розстріляти. Він вистрілив у відповідь, в падінні, навскидку і ледь не вбив мене. Виходить цього недостатньо, щоб здолати тебе?

- Коли я знайшов його, в нього був відкритий перелом ноги, він стікав кров’ю. Йому не повезло і для нього все закінчилось, - Скаут підняв один з прицілів, подивився крізь нього вдаль.

Я хмикнув, отже, не лише я зважую кожну ситуацію через призму власної вдачі. А ще, скоріше за все, жнець нас більше не зміг би переслідувати після невдалого падіння з водонапірної башні, навіть без втручання Скаута.

- Я би взяв у тебе декілька уроків з стрільби, - заявив я.

- Не проти, тільки пізніше, - погодився він крізь якісь свої роздуми.

- Ще одне питання, Католіна, вона з кимось з вас у відносинах? - снайпер уважно подивився на мене. Якусь мить він мовчав.

- Тебе має хвилювати тільки її думка, - нарешті відповів колишній жнець. Я лише знизав плечима, так значить так.

Благородність і чесність - вимираючі ознаки соціуму….

#Скаут.

Танатос не має прив’язаностей, не знає жалю. Не знає страху, як не знає промаху. Його рішення досконалі, його вірність клану - суть існування. Так його вчили. Вбивали у мозок - фізично і морально, гіпнозом і катуванням. Та кожна система має похибки. Неможливо спрогнозувати вплив програми на кожного її адепта. Навіть якщо результат прагне до одиниці, якийсь відсоток не дасть дістатись ідеалу. У женців таким виключенням з правил виявився Ерік. Він вивчив все, що мав, пізнав все, що було доступним, став тим, ким мав стати. Але програма дала збій - замість того, щоб стати вірним клану, він став вірним одному собі.