5.

Тюбик з гель-їжею попався цього разу зі смаком бекону. Ненавиджу бекон. Я випив трохи води і подумав, що скоро доведеться зайнятись питанням її поповнення. Розібрав на шматі Зіг Зауер, почистив його спецнабором. Додав патрон. Зібрав. Повторив ці маніпуляції для автомату. Важко зітхнув щодо даремної втрати аж семи амо (шість куль за Ак-121, та одна з Зігу). Знайшов на куртці декілька дірок і взявся за нитку з голкою.

Ці прості, доведені до майже автоматизму речі, відволікали мене від думок. І коли знаряддя мого вишивання хрестиком відправились назад у рюкзак, я похмуро, з-під лобу подивився на своїх полонених. Що з ними робити, я ніяк не міг вирішити. Сидіти у осаді можна було ще з добу, потім, як мінімум, варто було пошукати воду. Але попри жнеця є ще одна невідома загроза - ті хто йдуть за Католіною. Вона відправила повідомлення через репітер, без сумніву, скинула координати. Ретранслятор у околиці, скоріше за все лише один - репітер жнеця. Значить її група була дуже близько, може навіть у цьому селі. Два-три кілометри. Вони вже тут.

Дівчина не зводила очей з вікна, Тім стогнав уві сні, але ще не прийшов до тями. Що з ним? Вочевидь, після їх спроби державного перевороту, не може бути ніякої мови про якісь мої перед ним зобов'язання. Кожен з нас тепер сам по собі. Отже піклуватись треба тільки про себе.

- Ми не кинули тебе, коли ти впав від кулі жнеця, - раптом нагадала Католіна, не дивлячись на мене. - Це для тебе щось значить?

- Так, що ми тепер найкращі друзі. Як я не згадав цього раніше? Зараз тобі все пробачу і розв’яжу! -  Про що вона питала? Що могло це значити? Нічогісінько. Я просто був їм потрібен. Так, вони повернулись, щоб підняти мене. А потім вилікували Католіну за мій рахунок, потім я привів їх сюди. Чи дійшли б вони без мене? Чи вижили б? Маю великі сумніви.

- Мені просто треба було зв’язатись зі своїми. Ти б зробив те саме, якби в тебе були друзі.

- Стріляв би в того, хто за добу врятував мені життя з десяток разів? Так, це саме те, чим би я займався у вільний від потрапляння у халепи час. Тільки-но повіяло твоїми дружками і ти одразу послала мені свинцеву валентинку.

- Ти не залишив мені вибору, я не знала, чого від тебе очікувати. Ти себе бачив у ночі? Що це було? Ти ледь не зґвалтував мене!

- Та он воно як?! - я не добре розсміявся. - “Ледь не”? Серйозно? Ти пручалася як могла та я відступив? Дівчинка моя, якби я намагався тебе згвалтувати, ніяких “ледь” вже не було б.

Вона нічого не сказала у відповідь. Тім прокинувся хвилину тому та насупив брови.

- Розв’яжи мене, я тобі не ворог, - наказав він. Цьому я навіть пояснювати не став. Просто з натяком повернув калаш на своїх колінах у його сторону. Раптом мені стало так важко, що я до болю прикусив свій кулак. Скільки років пройшло, а я ще  досі не загартований від зрад. Досі не розумію, коли в людей немає жодних принципів.

У вхідні двері почувся делікатний стукіт. Почалося.

- Нікого немає вдома, - заявив я. Двері підперті лише старим трухлявим комодом.

- Нам потрібна дівчина, тільки вона, - заявив голос з вулиці.

- Тут вам не бордель! Хоча в мене є для вас хлопчик, якщо ви не перебірливі!

- Отже домовитись не вийде?

- Приходьте завтра, я передам ваше прохання керівництву.

- Завтра так завтра.

Я відповз у вітальню. Тепер мене майже не було видно з вікна, а з дверей я  прострілювався тільки під певним кутом. За вікном з’явилося маленьке дзеркальце на штативі. Стріляти по ньому - це тільки завчасно себе локалізувати і витрачати набої. Вони побачили Католіну, і цього було достатньо для початку штурму. Я відчув їх готовність, та тільки-но щось торкнулось дверей, випустив по них коротку чергу. Кулі пробили дерево, та за - ними ні звуку. Щось залетіло у вікно та важко покотилось по підлозі. Граната, Ф-1! Я стрибнув ближче до дверей. Вони розлетілись від удару ззовні, одночасно в кімнаті вибухнуло, але не так як мало - звук заледве голосніший від петарди на Новий Рік.

Я повернув дуло до дверей, та воно з металевим брязканням вдарилось об штурмовий щит, підставлений боком і відскочило у сторону. Удар ногою повалив мене на підлогу, я зробив кувирок назад. Автомат ще наздоганяв мене у повітрі, тримаючись на ремені за шию, а я вихопив з кобури пістолет та встиг двічі вистрілити. Кулі відскочили від щита, залишаючи лише подряпини на фарбі та засіли десь у стінах.

Ззаду у потилицю боляче стукнуло. Я підняв руки і повільно повернувся.

- Це фіаско, братан, - сказав боєць. Я чув, що хтось застрибнув у вікно, але відреагувати не було можливості.

А тепер він цілився у мене з пістолета-кулемета. Розставивши акценти, боєць зробив два кроки назад. Я без вказівок - ненавиджу коли мені наказують - без різких рухів, поклав пістолет, розрядив автомат, зняв магазин та стягнув через голову ремінь. Тільки тоді другий гість, що зайшов через двері, випростався і показався з-за щита. Відклав його у сторону та скривившись, потрусив зап’ястям. Схоже, віддача від моїх пострілів все-таки була неприємна. Він зі злістю подивився на мене, я лише знизав плечима у відповідь. Дуло пістолета-кулемета вказало мені прямувати у куток, подалі від зброї, тож довелося підкоритись. Там я і сів на підлогу.