2.

Знов крапав дощ. В небі закручувались фіолетові спіралі з хмар. Що це значило я не знав, але нічого приємного від роззлюченої на своїх дітей матінки, не очікував. Тому лише похмуро подивився, та вирішив не зважати. Може само зникне. Репітер щодо цього мовчав. Може й слід було зачекати і вийти завтра, але шосте відчуття кричало мені не повертатись.

А от Тім глядів на всі очі. На небо, на підірваний снарядом будинок, на небо, на широчезні тріщини на асфальті, на небо, на силуети авто, що навіки вплавились у вулицю. Знов на небо. Він викликав у мене гостре бажання надавати йому тумаків, але поки що я з цим справлявся.

- Що тут сталося? - запитав він емоційно.

- Те, що і скрізь, - відповів я, спостерігаючи за вулицею.

- Якась війна? - запитав хлопець. Ні, ну явний прибулець. Якась війна. Ало? Ти звідки?

- Та яка там війна, так, перестрілка невеличка, - я не бачив сенсу нормально відповідати аутсайдеру.

Через хвилин десять руїни стали помалу вірівнюватись. Деінде взагалі зустрічались більш менш цілі будинки. Переважно двоповерхові. Майже всі висотки лежали боком, поховавши під собою по половині кварталу. Залізна арматура стирчала у різні сторони оголеними кістьми. Один з таких завалів перегородив дорогу і його треба було перелізти. Великі куски бетону хитались та кришились. В деяких місцях довелося лізти вверх метри на чотири. Але нормально. Впоралися. Я весь час спостерігав за Тімом - нічого, не впав, не застогнав, не зволікав. Ліз за мною як досвідчений сапер, нога в ногу.

На тій стороні обтрусили пил з одягу. З бічної вулиці вийшли чотири людини і попрямували у нашу сторону. Я одразу їх впізнав і не став ані сіпатись, ані напружуватися.

- Хай, Лютий! - привітався один з них. Велетень у шкіряній куртці з нашивкою змія на плечі та цифрою шість. Інші троє були в таких самих куртках, але без цифр.

- Вітаю, Ганг, - ми з здорованем потиснули руки.

- Як ти?

- Ще живий, - відповів я. - Як сам?

- Будемо бачити… Клієнт? - у сторону Тіма, я кивнув. - Куди ви?

Я лише неоднозначно скривився при думці куди нас має занести та виразно подивився на його компаньйонів.

- Змії! Сім метрів, зовнішній трикутник! - скомандував Ганг. Трійка по команді зробила чотирнадцять кроків у різні сторони, та у формі трикутника зайняла позиції навколо нас, стволами до можливого супротивника зі сторони вулиці. - Куди б ви не йшли, раджу зачекати, - він подивився на все ширші чорні спіралі на небі, - нічим хорошим це не закінчиться.

- Вангуєш? Та щось мені підказує, що тут мене теж нічого хорошого не очікує.

- Передчуття? - запитав Ганг, який знав, що мої інстинкти не підводять. - Тоді так… а, може, до біса все це? - він вказав на Тіма. - Давай до нас в клан? Я говорив із Міклашем, він сказав, що буде радий досвідченому бійцю.

- Ааа, - відмахнувся я, краєм ока споглядаючи на реакцію хлопця, він не подав виду, що його це стосується. - Я не люблю слухатись якогось дядю, не у тому віці.

- Ну, так, - незадоволено сказав Ганг та поправив ремінь кулемета на плечі. - Ліпше ніж жити на смітнику і пити дощову воду…

- До речі про це, - я дістав трофейний репітер, знятий з вбитого гостя, і у стиснутій руці передав його Гангу. Той, не роздивляючись, одразу поклав у кишеню штанів. - Мені тут нещодавно принесли. Пошкоджений, але може хлопці Ока, щось витягнуть? Зробиш?

- Не довіряю клятому альбіносу. Якщо ти не проти, в нас є свій крекер, він мені дещо винен.

- Як знаєш. Якби вийшло, напиши мені.

- Думаєш дійде?

- Колись дійде, - посміхнувся я. - Добре, ми йдемо. Щасливо, сейтан змій!

- Хай щастить, найманець-одноденка…

А далі знов топати. Тягар на спині вже не такий важкий, вже й ніби звичний. Тільки аутсайдер напружує, тепер йде і кожні пару кроків повертається до мене, зітхає і відвертається. І так раз за разом.

- Питай вже, - здався я, коли зрозумів, що рівень роздратування досягнув позначки “палець на запобіжнику”.

- Хто це був? - запитав він.

Я зміряв його поглядом, ні, треба таки знайти йому нормальну куртку, а то як мішень. Ходяча червона мішень - не сховаєш. А ще рот зашити.

- В твоєї куртки місячні? - запитав я.

- Що? - не зрозумів Тім.

- Знайомий.

- А що за нашивки в нього?

- Шостий член клану змій - сейтан, - сказав я, відстежуючи вікна будинку зліва, здалося, що звідти хтось за нами спостерігає.

- Клан це угрупування?

- Угрупушмання, а тепер помовч, студент, - грізно, але тихо сказав я. Ні, ну хто таке питає? Хто не знає, що таке клан? Та навколо немає жодної людини, яка б не мріяла опинитись в нормальному клані. Ну, окрім мене, і ще кількох таких самих асоціальних відлюдників. Є клан? Ну, хоча б поруч - живеш спокійно. Немає? Тремтиш за своє життя кожної секунди.