Ніч минула спокійно. Костя нахабно зайняв нашу спальню. Я пішла спати до Маруськи. Зранку чую, як гримить посуд на кухні та бридкий голос Кості. За мить чоловік став для мене чужим та огидним. Надто часто давала йому другий шанс.

— Так, солоденька, можеш приїхати. Хоч супу мені звариш якогось, — чую, як Костя з кимось говорить по телефону. Напевно, зі своєю мегерою.

Їх план вижити мене з власної квартири тепер став зрозумілим. Але я не можу придумати, як їм протистояти. Голова лише на роботі зосереджена. А там ті поляки й акциз… Чорт! Якщо я зараз почну війну з Костею, то точно залишусь без посади. І справа навіть не в тому, що Валерій виграє. Справа в тому, що я залишусь без грошей, якщо мене звільнять.

Швидко приводжу себе до ладу та збираю малу. Треба забратися з квартири до приїзду Лілі. А куди мені йти у вихідний? Можна було б до Юлі напроситися, але потім згадую, що в суботу вона їздить з Вітею в басейн. Отже, підемо з Маруською на роботу. Там я хоч попрацюю без перешкод.

Мала засипає питаннями. Звісно, в офісі вона не вперше. Я і раніше брала її сюди з собою, особливо, коли ми з Костею жили окремо. Моя мама живе далеко, тому й доводилось викручуватись таким чином.

— А тут ми ще не були, — каже Маруська, коли заходимо в кабінет. На вихідні офіс дуже тихий. Здається, що потрапили в паралельний вимір.

— Тепер твоя мама працюватиме тут, — кажу я. — Давай тобі ввімкну мультики, а я займусь вичитуванням контракту. Не шумітимеш?

— Ні, тільки потім поїдемо кудись в кафе, — торгується мала.

— Авжеж, як скажеш, — радо погоджуюсь. Бо їхати додому мені категорично не хочеться. Та й з малою провести час не завадить.

Так минає година. Потім Маруся проситься в туалет. Відводжу її туди та повертаюсь в кабінет. Дорогу назад вона знайде і сама, кмітлива у мене дівчинка.

Сиджу спокійно, коли чую кроки за дверима навіть не піднімаючи голови. Тут нема кому бути, крім мене й доньки.

Валерій, мов вихор, підлітає до столу та розвертає крісло зі мною у свій бік. Я навіть набираю повітря в легені, щоб сказати чоловіку щось уїдливе. Не очікувала зустріти його тут у вихідний та ще й в такому дивному вигляді. Вмить ловлю ошалілий погляд й осікаюсь. В його очах стільки вогню, що мені стає спекотно.

А він нахабно хапає, мов пір’їнку, моє тіло, притискає до себе та починає цілувати. У мене від несподіванки та шоку відсутня будь-яка реакція, навіть не вмикається захисний механізм. Я не можу йому опиратися. А потім ловлю себе на думці, що плавлюсь. Буквально! Задихаюсь, але не можу й, головне, не хочу його відштовхувати. Світ стиснувся до нас двох, й все інше миттєво перестало існувати.

Я навіть не уявляла, що подібні відчуття можна пережити. Так, що кров шумить у вухах, витісняючи всі звуки. Серце ж калатає з нечуваною швидкістю, б’ється об ребра, готове вистрибнути з грудей. А ноги підгинаються, стали ватяними. Якби не міцна чоловіча рука рухнула б, та, можливо, від браку повітря втратила свідомість.

Я не розумію, як він це зробив і що сталось з моїм тілом, яке зажило окремо від розуму.

Кладу руки йому на плечі не слухаючи команду мозку “відсторонись й дай ляпаса нахабі”. Відчуваю міцні м'язи під долонями. Одразу ж з’являється божевільна думка, що я вже ж, напевно, один раз піддалась би цій спокусі. От тому, певно, і не відштовхую, бо тіло пам'ятає його дотики та хоче ще. Як шкода, що я забула деталі тієї ночі. Вона, очевидно, була фантастичною, якщо навіть від одного поцілунку мені знесло дах.