Глава 15 Валерій

Вмить занурююсь в соковиту дірочку. Дівчина також швидко збудилася та прийняла мене без зайвих перешкод. Все всередині палає, розриває на частини. Неотримання бажаного попередньої ночі дається в знаки. Мене просто вивертає навиворіт від почуттів. Намагаюсь стримати виверження, щоб не здатися незрілим в її очах. Нехай попищить ще трішки! Необхідно, так би мовити, закріпити нашу співпрацю.

Тільки заплющую очі, як виникає образ директриси: стоїть та дивиться поглядом, повним презирства. Тільки не зараз! Ні! Відчуваю, як мій орган втрачає силу та вислизає з гарячої печери. Це нонсенс, такого ніколи в мене не було! Кілька невдалих спроб закінчити розпочате змушують одягнути штани.

— Щось трапилось? — поправляючи халат, нетямуще дивиться на мене руда.

— Перестарався, — злий покидаю кімнату. Ніколи не доводилося виправдовуватися через таке. Бісить!

— Все добре, буває, — як ні в чому не бувало каже майбутня компаньйонка та запрошує випити.

Хочеться піти геть, але на кону наша співпраця. Тож, відкидаючи усі думки про невдалий секс, сідаю за стіл переговорів.

— Кави зроби, будь ласка, — прошу дівчину.

— Пробач, але я не п’ю кави, та ми можемо спуститися в кав’ярню, тут неподалік від дому, — схвильовано відповідає.

Мене тішить такий поворот подій, адже справи краще обговорювати на нейтральній території. Поки переодягається, роздивляюся візерунки на стіні. В голові не вкладається, з якого дива моя конкурентка переслідує мене. Ще й в думки залізла! З якого це дива?

Впоравшись з переодяганням, руда повертається чимось задоволена, відчиняє вхідні двері й намагається взяти мене під руку.

“Пробачте, пані, але для мене тілесний контакт можливий тільки у ліжку.” — подумки відшиваю її, а в реалі не даю змоги схопити за руку.

Розслабляюся. Тепер вона має вигляд пристойної, серйозної ділової жінки, в брючному костюмі й туфлях на підборах. Так мені значно зручніше сконцентруватися на справі та обговорити всі нюанси.

***

— Я говорив з генеральним, — одразу переходжу до справи, щойно нам приносять наше замовлення. — Він не проти й дав зелене світло. Тільки ви ж розумієте, що це не так швидко відбудеться. В кращому випадку тільки через місяць зможемо підписати контракт про нашу співпрацю.

— Якщо ми разом співпрацюватимемо, то це можливо виконати швидше.

— Маєте пропозиції?

— Для виготовлення труб для початку можна поки відкрити цех. Масштаби з часом виростуть, і тоді вже можна буде розширити площу, — мило посміхається. — В мене є якраз підходяща будівля на околиці міста. Вам тільки залишиться придбати необхідні верстати, оформити документи, ну і, звісно, знайти робітників та привезти матеріали.

— Ви так добре в цьому розумієтесь, — замислююся. — Довго, мабуть, вивчали це питання.

— Одразу сама хотіла, але в мене не такі великі фінансові заощадження. Тому, вирішила поділитися ідеєю з Владиславом Захаровичем. Натомість, прошу для себе знижку в десять відсотків. Так би мовити, за маленький вклад у розвиток бізнесу вашого генерального.

— Мені потрібно все детально вивчити, — замислююся.

— Все є тут, — протягує флешку, немов чекала на таку відповідь від мене.

— Все таки ви добре підготувались, —не можу не оцінити її старань. — За вихідні перегляну й зателефоную вам.

— Чекатиму, — дивиться з надією. Здається, що вона чекає на запрошення від мене. — Тоді я піду?

— Я оплачу рахунок, — відчуваю дискомфорт, тож покидаю наш столик для оплати замовлення. Наостанок мило усміхаюся та потискаю руку, даючи натяк, що на сьогодні баста.

Добре, що дівчина не чекає на мене та покидає приміщення кав’ярні одразу ж, як я відходжу від столика. В нас не може бути продовження. В квартирі сталася помилка, і вона повинна це одразу ж зрозуміти. Та й не мій типаж.

Щойно опиняюся вдома, вирішую вивчити інформацію на флешці від можливої компаньйонки. Чим швидше почну справи, тим ймовірнішим є шанс переплюнути директрисоньку та більше ніколи не бачити її. Думки про неї зводять з розуму. Я занадто зациклився на нашій конкуренції і прагненні перемогти, тому й не можу ні на чому іншому сконцентруватися. Поверну своє спокійне життя, щойно позбудуся дівчини.

Мене чекає розчарування. Ноутбук, котрим не користувався років п’ять, не хоче вмикатися навіть після півгодинного заряду. Розумію, що справа не може чекати до понеділка, тож вирішую їхати в офіс. Але вже завтра, адже встиг випити віскі. По-іншому офісна мегера не покидає мій мозок й не дає змоги розслабитися!