Глава 13

Валерій

Зранку, щойно прокинувся, відразу йду в кімнату до дівчаток. Потрібно вибачитися перед Владою. Вчора зробив висновки, що вона дозволила тільки поцілунок і я не мав права чекати більшого. 

Тільки як втриматися коли божеволію від самих лише дотиків? Ця дівчина викликає в мені таку бурю почуттів. Жодна не мала на мене такого впливу.

— Дівчатка, добрий ранок, — відчиняю двері кімнати після стуку. Там пусто. Здається, нікого й не було: постіль заслана, немає жодних речей. Тільки пакети стоять біля шкафу. 

Обурююся. Як вони могли поїхати? Без мене? Наче б то вчора домовилися, що підвезу до садочка малу. Пропозицію стосовно поїздки до роботи, Влада відхилила. Не хоче, щоб хтось бачив нас разом. 

Невже так вчора її образив? Характерна!

Швидко одягаюсь та ігноруючи ранковий ритуал з кавою вибігаю в під’їзд. Здається до роботи долетів вдвічі швидше, ніж зазвичай. Ще ніколи так не поспішав! Злюсь, тому повинен швидко побачити ту директрисоньку й висказати все, що думаю. Поки не охолов.

— Добрий ранок, там…

Не слухаючи секретаршу вриваюсь в кабінет:

— Що це за вихідки такі? 

— Добрий ранок, Валерій Владиславович, — дивиться холодно. — Я не розумію про що йде мова, але в мене нарада.

Тільки зараз помічаю в кабінеті кількох присутніх чоловіків. Здається, якісь керівники відділів. 

— Ви мене не попередили, — одразу знаходжу іншу причину. — В мене також запланована зустріч.

— Тоді потрібно раніше приїздити на роботу, — прокидається в ній залізна Леді. — Поки в нас один кабінет, то все на випередження.

Відволікаюся на телефонний дзвінок. Назар! Капець, я зовсім за нього забув. 

— Пробачте, пані, — роблю уклін. — Повернемося до цього питання пізніше. Я вже біжу, — відразу ж відповідаю другові виходячи з кабінету. — Дівчино, приготуйте три кави та віднесіть у кабінет начальника логістичного відділу. Десь так, хвилин через десять. І, скажіть тимчасовій виконувачці обов’язків нехай чекає на Назара Ігоровича. — даю розпорядження секретарці. Виглядає не надто задоволеною від моїх команд, але й заперечити не встигає. 

— Досі не розумію, як тобі вдалося отримати цю посаду, — критикує моє запізнення друг. 

— В мене шалений ранок. Я збожеволію з цією директрисою, — пояснюю стискаючи йому руку. — Ходімо в середину, познайомлю тебе з помічницею.

— Що за директриса?

— Генеральний влаштував подвійне призначення на одну посаду. Давай розповім деталі пізніше, — звертаю увагу на роззяв поруч з ліфтом. — Або тобі хтось розповість. Правда ж, дівчата, в нас швидко розходиться інформація? — підморгую робітницям що стоять поруч.

— Пробачте, — опускають голови та йдуть у бік сходинок.

— Весело тут у вас, — усміхається Назар. З цікавістю роздивляється по сторонах. — Ще не доводилося працювати в такій великій компанії.

— Не пошкодуєш, друже, — легким хлопком по плечу підштовхую в ліфт. — В тебе буде хороша помічниця. Так, як вона працювала у відділі де ти станеш начальником, то гадаю дівчина багато чому тебе навчить.

— Не краще було б їй дати цю посаду, якщо вона така освідомлена? — включає філософа Назар. — Що задумав, зізнавайся.

— Друже, припини мене в чомусь підозрювати, — усміхаюсь. — Ти чудовий кандидат на цю посаду. Дівчина ж немає достатньо навиків, тож нехай спочатку набереться досвіду. 

— Ще невідомо в кого їх більше.

— Все, ми приїхали, — видихаю. Інколи його занудство втомлює. Занадто правильний. Мама завжди дивується, як ми могли знайти спільну мову.

Йдемо коридором до потрібного кабінету. Одразу наштовхуємося на секретарку, котра виходить. Хвалю її, адже змогла вкластися в відведений час. 

В середині на нас чекає сумна помічниця, якщо, звісно, вона погодиться. Задумливо вертить чашку в руках, а потім піднімає свої величезні очі. Блін, таки вони чимось схожі.

— Привів вам нового керівника відділу логістики, — підходжу ближче та беру чашку. — Сподіваюсь не підсипали отрути?

— Ви зараз серйозно?

О, пані також не розуміє жартів.

— Так. Почнемо, — швидко переходжу до справ. — Ви обдумали мою пропозицію?

— Я спробую, — пильно вивчає друга. 

— Впевнений, що у вас все вдасться. Ви дуже розумна дівчина, — підлещуюсь. — Дозвольте вам представити вашого безпосереднього начальника, Дьоміна Назара Ігоровича, — підштовхую вперед друга, котрий завмер при вході. — А це… — затинаюсь… От же ж, ці всі імена!

— Мартинюк Юлія Андріївна.

— То й чудово. Знайомтесь, а в мене ще купа справ, — ставлю чашку. — Юлічко, — вже на виході звертаюсь до дівчини. — Проведіть, будь ласка, керівника у відділ кадрів. Нехай сьогодні оформляють. Я пізніше передам накази стосовно ваших призначень.

Зустріч з цими двома заспокоїла мій пил. Зараз же потрібно зосередитись на роботі й зустрітись з начальником відділу виробництва, щоб детально спланувати та підготувати план стосовно відкриття цеху. Нехай також вивчить деталі пропозиції.