Глава 12 Владислава

З Валентином Борисовичем мені вдається зустрітися лише у вечері. Він від’їздив кудись у справах. Мене ж перехопили співробітники, тому теж не мала часу навіть вийти з Юлею пообідати. Вона мені телефонувала, але я була настільки заклопотана, що навіть відповісти толком не змогла. А ввечері, знаючи, що подруга їде до офтальмолога через проблеми з лінзами, які викликали страшну алергію, вирішила зателефонувати пізніше. Бідолашній довелося знову повернутись до окулярів, які терпіти не може.

Перед закінченням робочого дня Борисович зателефонував і сказав, що ми можемо зустрітися, але оскільки він поспішає, то лише зможе підвезти мене додому, так буде оптимальніше. Погоджуюся, адже не терпиться поділитися проблемою на ім’я Валерій. Сідаю до нього в машину і відразу починаю скаржитися:

— Це просто якийсь кошмар! Ви бачили, що він влаштував? — кажу, згадуючи про псевдодиректора. Від думки про нього та близькість нахаби у мене виступають набридливі сироти. Скільки воно буде мене турбувати? — Половину офісу відпустив додому, напоїв їх, відібрав у мене кабінет!

— А ти йому його взяла й віддала? Той кабінет для директора, — каже Борисович. — Це твоє законне місце.

— То і що, мені з ним сварку влаштовувати, як в дитячому садочку? — питаю я. — Наче у мене інших справ немає! Мене цілий день смикали: то одне, то інше. Та що я вам розповідаю! Самі знаєте.

— Ну, як хочеш. І що ти задумала? Як будеш його обігравати?

— Я взагалі в шоці, що мене втягнули в цю гру, — кажу я. — Мені треба домовлятися з поляками про поставку руди, вони хочуть брати її за безцінь, але при цьому, щоб ми ще оплачували послуги перевізників. А ви бачили, наскільки зріс акциз на паливо? Боюсь, наступну партію ми не витягнемо на таких умовах. Хочу домовитись з Укрзалізницею про якісь знижки.

— А ти молодець, — хвалить Борисович. — Не дарма тебе підтримав в цьому призначенні. І не турбуйся, я поговорю з Мельником ще раз про цього Кузьменка.

— Розумієте, він поводиться так зухвало, — знову пригадую, як Валерій мене притиснув до свого міцного тіла, й ледве стримую червоне забарвлення сорому. Харасмент*! Але чому я не хочу нікому про цей харасмент* зізнаватися? Ну, не тому ж, що я з ним спала… Чорт! Сама все собі ускладнила! — Так зухвало, ніби має на це повне право. Ви не знаєте, що їх пов'язує з Мельником, що той йому все це дозволяє?

— Може, Мельник просто влаштував собі таке реаліті-шоу? — знизує плечима Борисович.

— Ну, це вже ні в які рамки не лізе, не думаєте?

— Все, що знаю, так це те, що після розмови з Кузьменком Мельник якось оживився та чомусь зрадів, — видає Валентин Борисович. — А отже, Мельнику наш підкидний дурень щось сказав важливе і цікаве…

— Що?

— Спробую з'ясувати. О, ти не проти, якщо висаджу тебе тут? Це, здається, за квартал до садочку.

— Звісно. Дякую, що підвезли, — виходжу з машини. Так нічого і не з’ясувала. Чорт!

По дорозі в садочок телефоную нарешті Юлі.

— Ти куди зникла? — ображено питає подруга. — Я намагаюсь тобі весь день додзвонитися, але ти увесь час зайнята!

— Вибач, — кажу я. — День шалений. Сама розумієш.

— А мені здається, цей новий шеф тебе повністю усунув від справ, і ти просто мене уникаєш.

— Чому ти так вирішила?

— Бо він відмінив моє призначення на начальника відділу, сказав, що в нього є кращий кандидат.

Розумію, наскільки все хріново. За тими поляками упустила такий важливий нюанс. А він радий прихапати швидко все до рук.

— Юль, я в понеділок розберусь з цим, обіцяю.

— Я вже вирішила погодитись ділити крісло з його ставлеником. Сама розумієш, мені треба оплачувати плавання Толіку й гімнастику Віті, а Валерій Владиславович пообіцяв зберегти за мною оклад начальника відділу, — сумно відповідає Юля.

— Він просто маніпулює всіма! — обурююсь я.

— Так, напевно. Але у мене таке враження, що ти не можеш поставити його на місце. А варто було б, — підбурює мій і так негативний настрій. — Я сьогодні говорила з дівчатами з поштового відділу. Він там два роки просто нічого не робив! І раптом така бурхлива діяльність. Хіба не диво?

— Диво, — заходжу в садок і бачу, як Костя вже одягає малу. — Юль, я тобі перетелефоную, у мене зараз ще одна важка розмова…

*Харасмент (від англійського слова «harassment»), що означає переслідування та домагання. Це форма дискримінації, яка проявляється у настирливій фізичній чи словесній поведінці, призводячи до приниження людини та порушення її особистих кордонів.