Глава 7

Валерій

Весь день проходить спокійно, навіть нудно. Відпустивши свою частину працівників на вихідний, доводиться тинятися поверхами та спостерігати, як наша бізнес Леді стала червоною тряпкою для чоловічої статі цієї фірми. Начебто, підходять з нагальними питаннями, але я маю в цьому досвід і бачу збуджені погляди деяких. Так і хочеться вмазати, нагадати кожному про їх місце в цій компанії.

Злий йду на перекур. Мене бісить така неповага до начальника, а ще більше я роздратований через свої емоції. Звісно, це через те, що я не отримав від неї очікуваного. Як власник, не хочу дівчину ні з ким ділити!

Дістаючи запальничку з кишені випадає візитка рудої. О, про неї я зовсім забув! Так, так… Що тут у нас?

— Любомира Сергіївна… — протяжно вимовляю. Як це я про неї забув? Вмить натискаю на цифри в телефоні. 

— Так, — майже одразу відповідає тоненький голос. В барі здавався грубішим.

— Вас турбує Валерій Владиславович. Пропоную обговорити деталі нашої співпраці.

— Звісно, я вільна весь вечір, — щебече від радості.

Домовляюся про зустріч на сьому вечора. Дівчина називає адресу жилого масиву де її забрати. Що ж, майже п’ята, а отже, встигну перевдягнутися. Набрид цей костюм.

— Якщо мене питатимуть, — заходжу до себе в приймальню. — То я поїхав на ділову зустріч. Раптом щось надзвичайне, мій номер, — протягую папірець з цифрами.

— Я можу замовити вам візитки, — намагається догодити секретарка.

— Було б не погано. 

***

Встигаю переодягнутися та поміняти машину. БМВ для роботи, а для розваг стареньке Ауді, котру подарувала мама перед від’їздом за кордон. Вже три роки вона там лікує нервову систему від розлучення, котре відбулося чверть століття тому. Якби, так званий татусь, не вирішив раптово з’явитися в нашому житті, то все б було добре. А так… Вона пережила глобальний стрес. Тільки заради її проханням я два роки намагаюся потоваришувати з ним, принаймні вона так думає. В мене ж інші плани на старого.

— Валерій Владиславович, — затинаючись, щебече в слухавку руда. — В мене трапилася прикрість. Так не хотіла відміняти нашу зустріч, але… — секунда мовчання. — Можливо ви зможете мені допомогти? 

— З чим? — одразу ж в голову лізуть непристойні думки через що погоджуюся не дочекавшись на відповідь.

— Чудово! Тоді підіймайтесь на шостий поверх, — диктує необхідні цифри.

В думках потираю руки від задоволення. Здається дамочка вирішила грати не за правилами. Ділова зустріч в квартирі! Хіба не викликає підозр? 

Мої припущення підтверджуються щойно відчиняються двері квартири. Напівпрозорий, коротенький халатик ледь приховує спокусливі форми. Тільки шкода, що підробка. Не важко зрозуміти, адже її груди надто тримають форму й округлі.

— Пробачте, не встигла переодягнутися, — мило усміхається запрошуючи мене в квартиру. Намагається виглядати збентеженою. Але важко вдати те, чого не відчуваєш. — Щойно з душу. Навіть не встигла нічого зробити. Якісь проблеми з водопостачанням. Можливо ви допоможете? — награно надуває губки.

— Спробую допомогти.

Вже у ванній вивчаю причину поломки. Жаліється, що з лійки не ллється вода. А всього на всього потрібно натиснути перемикач на змішувачі. 

— Ви просто чарівник, — від радості стрибає на мене з обіймами. Навіть мене така відкритість бентежить, але тестостерон бере гору й проявляється реакцією в паху. — Це те про що я думаю? — задоволено посміхається підіймаючи погляд на мене та  дихаючи в шию. Без каблуків на голову нижча.

— Ми дорослі люди і це природно, — хочу відсторонитися. Та руда облизує свої накачані губки й дає безмовну згоду. 

Грубо впиваюся в її губи, покусуючи та беручи в полон. Немає ні сил, ні бажання терпіти звірячі інстинкти. Одним рухом розвертаю дівчину. Поки вдягаю захист руда опирається на стіну та розставляє ноги, чекаючи на продовження…

Владислава

— А ось і наша матуся, — каже Костя, щойно бачить мене, турботливо поправляючи малій косички. — Згадала про нас? 

— Костю, не при дитині, — прошу його я. Ледь вимовляю слова, ніби бите скло в легенях. Важко відмовлятися від людини, на яку покладала так багато надій. Але розумію, що це був останній шанс для чоловіка і  він його змарнував. 

Ми йдемо до автомобіля. Костя за кермо. Маруся горнеться до мене. 

— Сядь зі мною на задньому, —  розумію, що скучила. Я теж за нею скучила. Погана  я мати. Постійно в роботі. Дитині зовсім уваги не приділяю. От хотіла, щоб у неї принаймні був батько. Але терпіти його на своїй території знову, не  в силах. Я не витримаю два двобої: на роботі з Валерієм, вдома з Костею. Я ж не двожильна! З одним з них треба негайно все закінчити. 

***

— Отже, —  починає свою промову Костя, коли мала вже покупана й дивиться мультики  в дитячій. — Може, все ж, наша пані-директор великого холдингу, — вкладає все презирство в ці слова. — Розкаже чоловіку, де ночувала минулої ночі? 

Замість відповіді вмикаю йому відео на телефоні та повертаю той до нього екраном. 

Костя мить дивиться на себе в рушнику, а  потім несподівано хапає мобільний пристрій  та кидає ним об стіну. Здригаю та зіщулююсь від цього сплеску шаленої агресії. 

— Це ти винна! — несподівано кричить на мене. — Ти! У тебе  в голові одна робота! Цифри, графіки, мура всіляка! А  я чоловік! 

— То тобі не вистачало уваги? — відсовую від себе ногою рештки смартфону. В голові спливають цифри з його вартістю. Чомусь це мене зараз хвилює найбільше. 

— Так! Мені треба жінка вдома. Щоб їсти зварила. Щоб прибрала. Коли ти їсти варила в останнє? А мене дістало давитися бургерами й магазинними пельменями.

— То приготував би щось! 

— А ти навіщо? 

— А я, заробляю! 

— А я не заробляю? Ну авжеж, я ж не лижу дупу начальству! Тому і заробітна плата у мене не така! Ну, кажи, з ким спала? З генеральним своїм? Під діда старого лягла заради посади?