Глава 5

Валерій

— Ти знущаєшся? — з презирством дивиться на мене директриса. Немов стіна виросла з нізвідки затуляючи огляд на соковиту дупцю руденької. Але чомусь погляд на неї викликає більше тепла всередині ніж на попередню. Навіть злий вираз на обличчі дівчини не заважає бажати цю спокусницю. Ледь можу контролювати себе. Якби не виносила мозок стосовно моралей, то вмить опинилася на моїх колінах. 

Таки не втримався та щипаю соковиту дупцю. Це діє безвідмовно: спочатку доводиться відвернутися від ляпаса, а потім вона йде обізвавши козлом.

Шкода, що ця мегера отримала керівну посаду та стала суперницею. В іншому б випадку залюбки довів вчорашню ніч до логічного закінчення.

Певно, сьогодні мені не дано розслабитися. Через кілька хвилин після уходу директриси помічаю друга, котрий пробирається крізь натовп. Явно не в гуморі. Готуюся отримувати порцію чергової лекції.

— Я повинен тебе по всім поверхам шукати? — опиняється поруч захеканий Назар. — Так і знав, що тобі вірити не можна!

— Радий тебе бачити, — щоб збавити напругу одразу переходжу до справи розказуючи свій план другові. 

— Яка логістика? До чого тут моя освіта? — обурюється.

— Взагалі-то, твоя освіта пов’язана з металургією чи я помиляюся?

— Якщо бути точним, то я спеціаліст по конструкторському виготовленню металевих конструкцій.

— Чудово, підходить. 

— Та це зовсім інша професія! — вибухає від злості. Правильний який!

— По-перше, я тебе візьму на випробувальний термін. Якщо не впораєшся, тоді звільню. А по-друге, головний твій обов’язок — заважати одній колезі лізти в мої справи.

— Ти мене за кого маєшь?!

— Та стривай ти, — зупиняю його висновки. — Я даю тобі можливість проявити себе, адже знаю, який ти трудоголік і для тебе опанувати нову сферу діяльності це раз плюнути. Ну і як бонус в тебе буде помічниця, — доводиться трішки прикрасити явні речі. Головне, щоб він погодився та підписав заяву. Потім нікуди не дінеться. Знаючи його наполегливість Назар не відчепиться з питаннями від спільниці чорнявої, а отже, вона не матиме часу допомагати магері. — Друже, ти нічого не втрачаєш. Спробуєш та відмовишся, якщо не сподобається. Тим паче, в тебе інших варіантів поки немає. Погоджуйся.

— Ох, відчуваю я підвох, — протирає свої величезні окуляри. — Але ти правий, варто спробувати.

— Ну, за нову посаду? — ставлю перед другом келих з шампанським.

— Я за кермом та й потрібно до мами в лікарню, — відмовляється.

— Зовсім забув. Як вона почувається? 

— Набагато краще, але ще потрібна реабілітація.

Нашу розмову перериває наполегливий дзвінок мого телефону. 

— Вирішили привітати з новою посадою? — радісно відповідаю на дзвінок генерального.

— В кабінет до мене, негайно! — сердитий тон й одразу гудки.

— Пробач друже, але викликає начальство. В понеділок о десятій зустрінемося біля офісу.

***

— Ти що собі дозволяєш, хлопчисько?! — тільки переступаю кабінет Захаровича, одразу отримую в свій бік прокляття. — Не встиг отримати посаду, як влаштував гармидер в офісі.

— Пробачте, але ми з вами на “ти” не переходили, — спокійним тоном відповідаю та сідаю в крісло навпроти генеральського столу. — Вчора було помилкове свято неправильної директриси. Я мав виправити ситуацію та познайомитися з працівниками.

— Владислава найкраще підходить для цієї ролі. Я дав місяць вам обом, але ти втратив свій шанс. Тебе звільнено.

— Он як? —напружуюся. — Взагалі-то, я не тільки влаштував свято, але й знайшов нам партнера. В мене з’явилася чудова ідея для розвитку Вашого бізнесу, — кладу на стіл візитку дівчини з бару.

— Невже? —хмуриться.

— Я подумав, що треба виходити на новий рівень та відкривати власне виробництво. Годі крутитися навколо сировини та постачати іншим матеріал. Потрібно самим починати щось нове. Тим паче, є пропозиція стосовно закупівлі готової продукції. Серйозні люди зацікавлені співпрацею, — пригадую руденьку й ледь стримую бажання. Швидко оброблю Захаровича та зустрінуся з нею.

— Не так просто відкрити завод, — каже одне, але в очах вже грають зацікавлені вогники.

— Тим паче, ви побачите мої навички. Я не такий безнадійний, як думаєте.

— Добре, переконав мене. Тільки… — навмисне робить паузу. — Цим проектом займешся разом з Владиславою Вікторівною. 

— Не зрозумів? Я думав, вона щось типу стажера… 

— Вона також директор фірми. Ви обоє покажете мені свої вміння і через місяць я вирішу кого з вас залишити на цій посаді. Над проектом працюєте вдвох, так буде швидше та продуктивніше.

— Слухаюсь, — віддаю честь та встаю, щоб покинути приміщення.

— Гарної роботи, — усміхається у спину. — Бажаю навчитися працювати в команді.

Злий повертаюся на свій поверх. Відбив будь-яке бажання святкувати. Ти диви, старий хрич, що вигадав! Я повинен з цією пиякою ділитися своїми! намірами по розвитку бізнесу — нехай сама щось вигадує, розумниця. Потім буде пожинати плоди моїми руками. Я не дам такого задоволення ні одному, ні другій — це моя ідея! Все зроблю сам!

Владислава

Зустріч з керівниками відділів проходить спокійно. Я їм повідомляю про плани на найближчий місяць, домовляюсь про поїздку на об'єкти, і повертаюсь до себе в кабінет. 

— Вам тут накази на підпис, —  Катя кладе теку. 

— Дякую, я зараз розберусь, —  усміхаюсь дівчині. 

Нарешті мій настрій покращився. Не все так погано. Придурошний Валерій скоро сам себе закопає. А мені ще працювати і працювати. 

Зазираю в теку. В животі жалісно бурчить. Час обіду вже, а я навіть не снідала. Але вирішу не відкладати справи в довгий ящик. 

Перший наказ про відпустку комусь  з працівників, перевіряю чи є віза начальника відділу. Отже все гаразд, мій підпис формальність. Другий наказ теж якась дурниця. Третій… 

— А ти чому мій стіл зайняла? — двері відчиняються ривком, і входить Валерій.