Глава 4

Валерій

— І взагалі, — оговтуюсь через кілька секунд. — Що я тут сиджу та чекаю!? Треба діяти. Мужик я чи ні? Не віддам свою посаду цій любительці коктейлів. 

Швидким темпом направляюся в коридор. Поки не придумав, що робитиму, але принаймні роздивлюся тут усе. Зупиняюся неподалік від ліфтів та одразу ж стаю свідком розмови директриси з ще однією працівницею. 

Он як, то я вже отримав статус безвідповідального придурка? От якої ви про мене думки, дівчатка?! Йду в бік тераси. Сподіваюсь тут, як і в поштовому, можна палити. Нажаль, мої надії не виправдалися.

Хоча… Я ж директор, а отже можу змінити правила, тому почну зі свого прикладу. Кулер поставили, а про інше взагалі не подумали. Беру одноразовий стаканчик з водою, смітити точно не буду. Вдихаю дим та розслабляюся. Одразу ж на думку приходить ідея. 

— Ну привіт, пропажа, — усміхаюся, щойно друг бере слухавку.

— Хто б казав, — невдоволено відповідає. Зараз в нього проблеми з роботою. Нервовий останнім часом. 

— Чуєш, є в мене до тебе ділова пропозиція.

— Знаю я твої пропозиції, — ліниво тягне кожне слово.

— Е ні, тут безвідмовно, — потираю руки відчуваючи маленьку перемогу.

— Не тягни кота, сам знаєш за що...

— Пропоную тобі посаду керівника логістики, — перебиваю . Ох і весело ж буде. Нехай Владислава не думає, що матиме спільницю, адже їй буде не до цього. В мене гарна зорова пам’ять. Коли йшов на терасу встиг запам’ятати які кабінети тут знаходяться. Швидко вичислив куди зайшла подружка чорнявою і тому… Назарчик також отримає цю посаду.

— Ти збожеволів? Який керівник логістики? Ти в що знову вплутався?

— Зараз надішлю адресу, все розповім при зустрічі.

Так… А тепер займуся офісом. На якому він там поверсі?

— Запрошую всіх на кава-паузу, — щойно переступаю поріг великої зали, майже весь поверх організований під офіс з купою столів, оголошую перше завдання робітникам. 

— Дозвольте поцікавитись, а хто ви такий? — знімає окуляри жіночка з хімією. Здається, років двадцять тому, таку мама робила.

— Я ваш новий директор, — сяю білосніжною усмішкою. Одразу працівники в подиві переглядаються та завалюють питаннями. — Так, всі в бар, там отримаєте детальну інформацію.

Деякі покидають свої столи та йдуть на вихід. Інші ж недовірливо косяться й залишаються на своїх місцях. Я не рахую, але візуально офіс поділився на дві частини. Отже, тепер видно хто підійде в мою команду. А з іншими все владнаю потім.

— Я, Кузьменко Валерій Владиславович, новий директор нашого холдингу, — одразу повідомляю працівникам щойно опиняємося в барі. — Всім шампанського. За все платить фірма,  — роблю замовлення.

— Пробачте, але вчора призначили Владиславу Вікторівну, — вигукує хтось з натовпу.

— Це помилка. 

— На роботі не дозволено пити, — знову якийсь розумник втручається.

— В зв’язку з моїм призначенням я всім даю оплачуваний вихідний. Отже, гуляємо, а з понеділка приступаємо до роботи з новими силами. Тоді вже поблажек не буде, — беру келих до рук.

Подобаються мені вони. Такі ж ризикові, мені під стать. Не потрібні мені ті душнили, котрі бояться дихнути зайвий раз та працюють від світанку до закату. Вивчаю кожного хто знаходиться в цій залі: більша кількість чоловіків, всі не старше сорока років. Але потрібно буде ще вивчити особову справу кожного.

Деякі одразу підходять знайомитися та розповідають про свої навички, підлабузники. Інші не п’ють та продовжують отримувати інформацію сиплячи на мене купу запитань. Мені не складно, нехай розуміють, що їх босс розважливий та товариський. 

— А як вам вдалося отримати таку високу посаду? — розумник в величезних окулярах піднімає руку.

— Гарно працюю та не ставлю багато запитань, — про деталі мого призначення нехай звітує головний.

Йду до барної стійки. Нехай поділяться своїми враженнями, а я поспостерігаю.

— Гарна вечірка серед білого дня, — одразу перехоплює увагу на себе рудоволоса красуня з глибоким декольте. Уф… 

— Святу будь-яка частина доби не завадить, — ледь знаходжу сили відірватися від соковитих персиків. Ну, пробачте, я другий день тільки спостерігаю та не маю змоги отримати бажане.

— Що святкуєте? — відпиває своє латте облизуючи червоні губи. 

— Моє призначення директором цього холдингу, — дивуюся. — Хіба ви не працюєте в офісі?

— Як чудово, що я сюди зайшла та зустріла саме вас, — награно прикладає маленьки ручки до грудей, немов акцентує на них увагу.

— ??? — німе питання від мене. Нічого не розумію. Мій подарунок на сьогоднішній вечір чи що?

— Розумієте, я прийшла сюди з пропозицією стосовно співпраці, але генеральний поїхав у справах. Ви розумієте, — кладе руку поверх моєї. — Це доля: співпраця наших компаній.

— Хочу почути деталі, — мружуся. Яка там співпраця: хіба що у ліжку.

— В мене фірма по виготовленню теплиць хотіла б у вас замовляти сталеві труби.

— Ми не займаємося виготовленням конструкцій, тільки видобутком та обробкої сировини…

— А що заважає почати щось новеньке? — перебиває легенько погладжуючи мою руку.

— Над цим потрібно подумати, — зацікавлюють її слова. А що? Кілька годин на посаді, а вже є чудова ідея для бізнесу. 

— Тоді чекаю на ваш дзвінок, — підводиться та вкладає мені в долоню візитку. Легенько торкається мого плеча та йде на вихід хитаючи стегнами в різні боки.

Владислава 

До себе на поверх повертаюсь подавлена. Це мінімум нечесно: мені пообіцяли посаду, влаштували гулянку за рахунок фірми і привселюдно оголосили, що я тут бос! А тепер повідомляють, що в мене є суперник. Що за ігри влаштовує генеральний? Не сильно то віриться, що сталася помилка. 

Таки опановую себе, не хочу, щоб мою тимчасову поразку бачили колеги. 

В кабінеті Валерія немає. Я видихаю з полегшенням. Мені і так було б з ним важко контактувати після тієї ночі… А бути конкурентами ще гірше.