Глава 3

Валерій 

Швидко вона втекла. Як це не почала вимагати пояснень та ставити претензій стосовно того, що я використав її? 

Дивлюся на стелю та на мить пригадую чорні локони у себе на плечі, як вони лоскотали мене. Фух, спекотно щось тут. Не могла вже дочекатися поки я прокинусь. Що тепер робити з бунтом між ногами? Моя фізіологія звикла отримувати необхідний розряд майже кожен день.

Вирішую прийняти холодний душ. Часу ще вдосталь, тож встигну завітати в барбершоп та додому переодягнутися. Моя нова посада, котру я отримав вчора ввечері, тепер потребує нового іміджу.

А також повинен виглядати, мов з обкладинки, щоб вразити суперницю. Подивлюся на що вона здатна. Підозрюю, що сумно не буде.

***

О пів на десятої сиджу в кабінеті очікуючи на нову керівницю. Цікаво, як же наш генеральний владнає подвійне призначення? Навмисне прийшов раніше, щоб дочекатися свою колегу. Заодно перевірю яка вона пунктуальна.

Поки ж подивлюся, що залишилось з документації від старого керівника. Незручне розміщення шухляд під столом. Завтра ж замовлю новий, бо з цим доводиться складатися навпіл і ледь не лізти під нього. Ще сколіозу не вистачає отримати з новою посадою.

Чую як відчиняються двері та стукіт підборів. Визираю з-під стола. Бачу спочатку довгі засмаглі ноги, білу спідницю, а потім тонку талію. Вау! Тут їх що, клонують? Ніколи не вивчав жіночий контингент фірми і здається дарма. Стільки красунь залишив без уваги.

— Ти що тут забула? — бачу обличчя й ледь не втрачаю дар мови. Переді мною вчорашня знайома незнайомка. — Я тобі нічого не обіцяв.

— А ти… ти… — затинається. Незрозуміла реакція: налякана та здивована не менше за мене. А отже, якщо не прийшла сюди щоб зробити мені винос мізків, то… 

— Вітаю вас, — підсуваю їй крісло. Вона покірно сідає та дивиться шоковано. — Кузьменко Валерій Владиславович, від сьогодні керівник холдингу.

— Кузьменко Владислава Вікторівна, —  бере з мене приклад та протягує руку. - Вчора призначена керівником холдингу.

— От і добре, попрацюємо на славу, —  забавляє мене її реакція. Не очікував побачити вчорашню кралечку та ще й на цій посаді, але просто не можу стримати веселощів. Ну й молодець наш генеральний, гарно вигадав.

Спокійно повертаюся до вивчення документів. Не турбую новеньку, нехай переварить отриману інформацію. Краєм ока спостерігаю за чорнявою. При денному світі вона просто ідеальна. А білий костюм на засмаглій шкірі… Яка ж це насолода! Я її хочу зараз на цьому ж місці.

— Який керівник? —  нарешті приходить до тями та відволікає від думок. —  Ти хто взагалі такий і звідки взявся?

— Ось моє призначення, — показую документ з рук, щоб не зіпсувала.

— Цього не може бути, це помилка! —  обурюється. — Ти вчора сам був на корпоративі стосовно МОГО призначення, — акцентує на слові “мого”.

— Я сам в шоці. Не думав, що звичайний кур’єр може отримати таку посаду, — як же вона мене забавляє. Сердиться, але це її тільки прикрашає. — Певно, дуже добре листи розносив.

— Що? Кур’єр? Ти вирішив наді мною пожартувати?

— Взагалі-то документи оригінальні.

— Я цього так не залишу! Зараз ми в усьому розберемось, ти ж не думаєш, що я кась описка зробить з тебе директора? —  шипить та виходить з кабінету гримаючи дверима.

Не розчарувала дівчинка. Молодець! Певно побігла дзвонити  Владиславу Захаровичу, щоб з’ясувати деталі моєї появи. Прикро буде, якщо він її відшиє. Шкода, вона варта уваги. Хоча її слабкість до спиртного не викликає довіри. Як він взагалі міг довірити холдінг пияці? Невже не перевірив перш ніж призначити на посаду?

Хоча є інша сторона монети. Може дарма я зарано радію? Можливо це мене виставлять за двері вказавши на попереднє місце роботи. 

Ох, люблять ці багатії пограти на людських почуттях. Ну нічого, я так просто не сдамся. Призначення з моїми данними, тож нехай тільки спробують позбавити посади.

Владислава

Все летить шкереберть від вчорашнього вечора. Ніби Ліля до гадалки сходила і мені пороблено. В це не складно повірити, зважаючи на ту купу дурниць, що я натворила за кілька годин.

Виходжу з кабінету, на дверях яких вже прикрутили золоту табличку “Кузьменко В.В”. Валерій, чорт забирай! Нахабу з чудовими сідницями звати Валерій! Якого біса я стою в коридорі і думаю про його сідниці? 

Рішуче йду до ліфтів. Треба порадитися. Ситуацію я приблизно розумію: секретарка щось наплутала, а Мельник підписав наказ не вичитуючи. Але зараз все це має виправитися. І нахабний Валерій піде й далі розносити свої листи! Тільки так і має бути! 

Ліфт відчиняється, і звідти виходить Юля. 

— Що там  у тебе відбувається? — питає вона. — Костя зранку прилетів за малою, лаявся, що не може до тебе додзвонитися…

— Потім розповім, — відмахуюсь я. — Тут проблема посерйозніше намалювалась. Уявляєш, канцелярія щось наплутала і видала наказ про призначення директором якогось Кузьменка Валерія. 

— Серйозно? Вперше чую про такого, —  Юля здивовано здіймає брови. — Хто він? 

— Каже, що кур'єр. Окупував мій кабінет і вважає, що він справді зайняв цю посаду.

— Придурок якийсь, — хмикає Юля.

— Це точно! Безвідповідальний і хамовитий! Я до Борисовича забіжу, а потім підемо до Мельника.