Це мав би бути вечір мого тріумфу. Все йшло так чудово. Але Костя ніби умисно підгадав мить, щоб все зіпсувати. Міг би хоч день почекати, а не підкладати свиню…

Рухаюсь під музику, ловлячи машинально ритм. Мабуть, відтоді, як завагітніла, так не танцювала. Але чомусь легше не стає. Нічого не допомагає. Я думала, пережити зраду вдруге буде значно легше. Думала, що серце вже обросло бронею і я нічого не відчую. Але кого я обманювала. Я просто вірила, що цього більше не станеться. Не може чоловік після клятв та прохань на колінах знову повторити попередню помилку.

Ми ж вирішили почати все спочатку. Вирішили, що його Ліля залишилась в минулому. Що заради дитини ми закопаємо сокиру війни і… Чорт. На очі знову навертаються сльози, і я рушаю до столику, попередньо замовивши черговий коктейль на барі.

Киваю своєму супутнику, який, напевно, пожирає мене очима. Не звертаю на нього уваги, зараз мені байдуже. Я знаю, що виглядаю сьогодні чудово: нова сукня, яка давно чекала можливості її вигуляти, макіяж, перед корпоративом навіть встигла заїхати в салон і мені зробили елегантну укладку. Мала ввечері справити враження, тому не жаліла на це ні сил, ні грошей.

От тільки Костя… Слів немає для опису його вчинку.

— Ще коктейль, — кажу я супутнику.

Чорноволосий, виглядає брутально, але є в ньому щось таке особливо таємниче, що я змогла довіритись та поїхати в клуб, навіть не познайомившись. Він не виглядає, як людина, яка здатна мене образити. Тому й забралась від колег саме з ним. Не пам'ятаю, щоб бачила його в офісі раніше. Можливо, прийшов з кимось з працівників? Нам дозволили брати супутників.

— Як там тебе? — вирішую запитати у нього. Тільки для мене немає це значення. Ми все одно більше не зустрінемося.

Він щось відповідає, але звук музики перекриває відповідь. Киваю, вдаючи, що почула.

— Який коктейль бажаєш? — питає хлопець.

— На твій смак, — відповідаю.

Мені все одно, я хочу заглушити біль. Змити спогади з корпоративу та той момент, коли я спускаюсь зі сцени, за спиною звучить музика і на мій телефон приходить сповіщення. Я думаю, що це Костя. Він не зміг піти зі мною, мотивуючи це тим, що у нього прихворіла мама і потрібно відвезти їй ліки за місто. Обіцяв забрати мене з вечірки пізніше.

З посмішкою розблоковую екран. Можливо, чоловік звільнився раніше, і хоче приїхати до нас, щоб відсвяткувати разом зі мною. Але там повідомлення з незнайомого номеру. Приписка: “Поки ти працюєш, він розважається зі мною”. І відео: Костя в рушнику, йде з душу.

В цей момент в мені наче вибухає супернова зірка. Я не знаю, як я не розревілась прямо там. Мені не можна показувати емоції перед ними. Хочеться забитися кудись в куток й пережити це божевілля. І тут, мов відчув, підійшов цей брюнет.

Знову дивлюсь на нього. Від алкоголю очі вже трохи розфокусовуються, тому мій супутник виглядає все симпатичнішим. Якби я була стервом, я б використала його, щоб помститися. Переспала б з ним, просто для того, щоб Костя відчув, що таке біль і зрада… Чорт, чому я так не можу?

Офіціантка ставить переді мною якусь склянку. Відпиваю, відчуваючи смак коли.

— Ходімо танцювати! — кричу хлопцю. Смикаю його за рукав і ледве не падаю йому на коліна. Вдихаю аромат його парфуму, і в животі стає тепліше. Він мене бентежить так сильно, що пульс пришвидшується. Я на мить навіть розгубилась.

Це мене лякає ще більше. Тому йду танцювати сама, подалі від нього. Зрештою, він такий самий кобель, як і Костя. Всі вони одним миром мазані. Безсовісні чоловіки!

Рухаюсь, в голові рожевий туман. Я маю придумати, як мені жити далі. Просто жити далі. Але думки розбігаються, не дають зосередитись на чомусь одному. Нащо я так багато пила? Зазвичай спиртне майже не вживаю. В супереч цим думкам, знову йду до столика і беру до рук чергову склянку.