Епілог

Епілог

 Теплого весняного ранку ми з Тадом вирушили до королівського палацу проводжати роботодавців і дорогих друзів водночас. Ті не забарилися. Щойно до гостьового крила під’їхала карета, Януш з Ліанною з’явилися у дверях.

 Підійшли попрощатися з друзями. Наша невеличка компанія зупинилася в стороні. Поки супровід готував коней, а слуги вантажили багаж можновладців, мали змогу перекинутися парою фраз.

 - Все вдалося якнайкраще. – мовив князь: - Посольство працює, як годинник. Справи робляться як годиться. Можна й родинними проблемами зайнятися.

 - Ой, так. А щодо вашої родини… - почала Ліанна, намагаючись на щось натякнути, та ми не звернули уваги.

 - А що наша пара? – перервала я її, аби не вислуховувати зауваження й нікому не потрібні висновки. Здогадатися, на що намагається звернути нашу увагу королева не складно.

 - Кохана, не зважай. Вони не з тих, хто житиме сімейними справами. Авантюризм у них в крові. – кинув Януш, для заспокоєння своєї дружини.

 - Та й робота небезпечна. Нам не потрібен зайвий ризик. Тож подумаємо про те, коли настануть спокійні часи. – відбрехався Тад, підтримуючи мою позицію нейтралітету.

- Ну добре. Не лізтиму не у свою справу. – відмахнулася жінка, розуміючи, наше небажання ділитися особистим. Натомість запропонувала: - В будь-якому разі, коли настане безпечний період, приїжджайте до нас. Якраз затіяли ремонт у палаці. Та й літня резиденція майже готова. Трохи відпочинку та приємного спілкування не завадить.

 - Так. Чекаємо вас у гості. І алхіміка свого беріть. Він уже якимось чином влився у нашу авантюрну компанію. – приєднався Червонський.

 - Обов’язково скористаємося вашим запрошенням. – усміхнулася я. Чоловік підтвердив моє рішення: - і Тіму передамо.

Плани на першу відпустку все ширилися, а годинки вільної не видно. Спершу треба налагодити усе, а пізніше можна буде і про поїздки подумати.  

 Ще трохи побазікали, поки не закінчилися приготування. Потім провели друзів. Прослідкувавши, як Януш допомагає Ліанні залізти в карету. За нею там вмостилися дві жіночки: особиста служниця та лікарка, що супроводжувала королеву. Після чого Червонський скочив на коня та скомандував рушати. Кавалькада рушила у напрямку міської брами. Ми прослідкували, як вони віддаляються. Князь намагався триматися поруч з транспортом дружини, хоча в умовах вузьких вуличок полянської столиці зробити те доволі складно.

Щойно останні зі свити Улінської правительки зникли з поля зору, вирушили у справах, адже у нас іще купа роботи. На відпочинок не має часу.

***

Минуло два місяці

Стояли теплі літні дні. У королівстві настав тривалий мир та спокій. Відбувалася підготовка до святкувань Дня всих Богів, який справляють у день літнього сонцестояння. Нас також затягнула круговерть життя. Робота кипіла, до того ж ніщо не руйнувало планів і не перешкоджало їх втіленню. На цю пору ніяких гучних подій чи скандалів не відбувалося. Суцільна рутина. Єдиним винятком з нудного плину днів стало рішення наших друзів.

Одного разу, на посиденьках в улюбленій таверні, Тім зробив гучну заяву:

- Ми з Ядвігою вирішили побратися.

- Вітаємо! – голосно відреагувала уся компанія присутніх.

- Взагалі-то, хотіли запросити вас на весілля. – зазначив алхімік.

- І попросити допомоги з організацією. – висловилася Ядвіга.

- Звісно, ж допоможемо. – відказала я.

- Чиста правда. – з усмішкою підтвердив Тад.

Єжи тільки відмахнувся й нагадав про свою не обізнаність в організаційних питаннях. Підтримали його, адже другу то дійсно погано вдається, нема в нього до того хисту, тож і залучати до підготовки не має сенсу. Лишень попросити допомогти з деякими дрібницями.

Так і вирішили. А наступного дня почали ретельно вивчати питання…

В нас розпочалася нова весільна лихоманка. Без думок про можливу загрозу та незрозумілого страху перед змінами, готуватися до весілля – набагато веселіше. Мені, навіть, сподобалися оті вечірні посиденьки з подругою та складання планів на майбутні урочистості.

Тім з Тадом займалися банкетом, а ми відповідали за прикрашання та сукню. Поки чоловіки домовлялися про церемонію у храмі, шукали місце для урочистого обіду, наші вечори займали примірки сукні, та планування прикрашення приміщення, де проходитиме святкування.

Напередодні, я замовила квіти для урочистостей і прослідкувала за прикрашанням закладу, де буде пишний обід. Оскільки почався період дощів, частування відбудуться у великому залі розкішної таверни в центрі міста. Залу прикрасили стрічками та квітами. На столи поклали розшиті візерунками скатертини. Усе як годиться.

А перед святом Ядвіга нагадала про дивні традиції цього світу. Тому, попросила сходити з нею в храм. Жінка мала проголосити молитву вдови з проханням посприяти в тому, щоб розпочати нове життя. Я ж пішла підтримати подругу. Доки вона під керівництвом служителів спілкувалася з Богами, я чекала біля будівлі.

Не минуло й чверті години, двері відчинилися й звідти кутаючись у чорне вийшла знайома фігура. Я швидко підбігла до неї та підтримуючи жінку за плечі спитала:

- Ти як? Як усе пройшло? Нормально?

- Так. – видала та. Помовчавши трохи пояснила: - Мені не дуже добре через згадки про Міхала. Та й обряд цей не легкий.

Ядвіга виглядала знесиленою та була неймовірно блідою. Пам'ять про покійного чоловіка-тирана витягла з неї всі соки. Зараз, вона здавалася людиною, що перенесла тяжку хворобу, настільки змінилася за якихось десяток хвилин.

Я не роздумуючи, махнула й одразу ж з-за рогу вибіг закутаний у плащ хлопець.

- Знайди алхіміка і передай, що його дружині потрібен еліксир відновлення. Додай, нехай біжить додому.

- Добре пані. – кинув той і зник.