Розділ 11. Підсумки

Розділ 11

Підсумки

Дні бігли за днями. Столиця оживала, ніби прокидаючись після довгого зимового сну. Люд знову юрбився на вулицях. Усі кудись поспішали, бігали у справах.

Поголос про нашу операцію рознесли по усих усюдах. Ця подія почала швидко обростати вигаданими фактами та нереалістичними ідеями. Народ бажав докопатися до суті, проте не волів знати правду. Про нас навигадували нових легенд, та це не заважало спокійно жити й працювати.

Вже скоро має відбутися урочисте відкриття посольства, до якого треба ретельно підготуватися. На той захід завітають Януш з Ліанною, тож очікуємо лише на них, чи хоча б на звістки від них.

***

 Одного весняного ранку, коли я уже збиралася піти домовитися зі спеціалістами про підготовку до урочистостей, у двері постукали.

- «Хто б то міг бути?» - замислилася я над питанням, крокуючи сходами у низ.

Розчахнувши стулку, побачила незнайомого молодика у лакейській формі.

- Пані Черниська? – спитав той.

- Так. – зацікавлено відповіла я: - «Щось тут не те. До того ж видно, що не місцевий».

- Вам лист. – промовив той і простягнув мені аркуш скріплений підозріло знайомою печаткою.

- Дякую. – розгублено кинула я, впізнавши відтиск княжого герба.

- На все добре. – мовив хлопець, видаючи тим самим у собі улінця.

Хоч характерного улінського акценту той позбувся, та манера спілкуватися залишилася. 

Я рушила у вітальню й присівши на дивані, зламала печатку та розгорнула послання від роботодавця:

«Моя дорогенька подруго і помічнице, мушу повідомити, така бажана нами подія відкладається. Урочистості доведеться провести пізніше, бо зараз не маємо змоги приїхати.

Щиро сподіваюся на краще, та дякую тобі за все, моя названа сестро.

P.S.: Ваша операція проти опозиції стала легендою. Вітаю з гучним успіхом. Радію, що вам більше не загрожує небезпека та ніхто не заважає.

Твій вічний друг

Я.Ч.»

Щось у них там сталося. Маю надію, не надто серйозне. Та Януш точно усього не скаже. Мовчатиме до останнього.

Я зітхнула й попленталася нагору, писати хроніку. Так і просиділа до пізнього вечора. За вікном уже почало сутеніти, коли повернувся Тад. Вигляд мав задумливий, наче вирішував у себе в голові складну задачу. Та про що роздумував я дізналася уже після спільної вечері.

Вдвох влаштувалися у вітальні й попиваючи запашну трав’яну настоянку заходилися обговорювати недавні події.

- Червонський написав, не може приїхати. Чому не пояснив. Лише вказав на необхідність відкласти відкриття посольства. – почала я розмову.

- Князь мені теж надіслав листа з такою ж інформацією. – мовив Тад: - Щось у них там відбувається, поки не можу зрозуміти, що конкретно.

- Гадаю, то особисте. Думаю, якби то нас стосувалося, Януш би повідомив.

- Імовірно. – погодився чоловік: - Але ж надіслав офіційне повідомлення на цю тему королю, чим наполохав Яслава. Той тепер носиться палацом та на всіх гримає. А ще вимагає зустрічі з Радою.

- Що ж він там йому такого понаписував? – задумалася я над питанням.

- Не знаю. Секретар також мовчить.

- Може, вдасться розговорити Яслава. – запропонувала я.

- Так. – почав вибудовувати план: - Треба трохи почекати. По-перше, Яслав заспокоїться й без нервів нам усе розкаже; по-друге, завтра-післязавтра надійде інформація від шпигунів з цього питання.

Я зітхнула. Куди діватися. Залишається тільки чекати.

***

Наступна пара днів пройшла спокійно. Я дописувала новий розділ хроніки, чоловік зі своїми підопічними намагалися зібрати інформацію. За три дні, ввечері, якраз напередодні позачергового засідання Ради вельможества, з’явилася крихта інформації.

Після вечері, за звичною чашкою теплого відвару, обговорили з чоловіком новину. Виявляється, то Червонський наполохав нашого короля.

- Сьогодні нам вдалося дещо дізнатися про історію з листом. – повідомив Темський.

 - Що там? Важливе? – нашорошено спитала я.

- Та ні. – відмахнувся головний шпигун: - То Януш у своєму репертуарі. Навів таємничості, а Яслав рознервувався. Побоявся, зриву домовленостей. Того й гримав на усіх підряд.

- Ясно. Що ж там таке князь наваяв?

- Співпрацю доведеться заморозити, а відкриття посольства відкласти через непрості життєві обставини. Нагадав про неможливість убезпечити перебування їхньої делегації в нашій країні. – оголосив головний шпигун.

- Здається, замішані тут якісь особисті проблеми Червонського. – зробила я висновок.

- Я теж так думаю. Тому написав улінському колезі. Якщо в тому немає державної таємниці, невдовзі дізнаємося, про що змовчав Червонський.

- Почекаємо. – погодилася я й поцікавилася: - А звідки тобі став відомий текст офіційного листа?

- Мої люди постаралися. – таємничо відповів коханий.

З його тону стало зрозуміло небажання ділитися інформацією. То – така собі спроба відкараскатися. І мені це вкрай не сподобалося, тому вирішила витягти з чоловіка деталі. Не люблю коли від мене щось приховують.

- Не йди від відповіді! – суворо мовила я на таке.

- Ну добре. Нема там нічого незвичайного. Пам’ятаєш шпигунку, з якою я тебе знайомив. Біляву таку.

- Та якій я давала поради щодо переодягання? – зробила я уточнення.

- Так. Мая нещодавно почала зустрічатися з королівським секретарем… - розпочав оповідь, та піймавши мій підозрілий погляд уточнив: - Без жодного умислу. Він їй сподобався. Вони познайомилися. Той відповів взаємністю.

- Давай до суті. То секретар їй розказав про зміст листа? – спитала я, намагаючись вгамувати цікавість.