Розділ 10. Щуроловка

Розділ 10

Щуроловка

Цього разу знову зупинилися на ночівлю в Арблеку. Довелося трошки затриматися в цьому привітному містечку, бо на ранок, Ядвіга потягнула мене за покупками, а чоловіки засіли за обговорення стратегії пошуку лігва плащів.

Поки Тад і Тім схилившись над знайденим вчора у бібліотеці планом столиці, обдумували, як знайти штаб супротивника, ми з подругою вирушили на закупи.

Пішли на місцевий ринок. Там, я мала допомогти подрузі придбати більш зручний одяг. Їй чомусь схотілося взяти з мене приклад. Гадаю, то учорашні події в таверні так вплинули. Вона останнім часом знервована. Бачу в неї визрів план, та поділитися повним варіантом не бажає. Відкрила лише першу карту, попросивши помочі в обранні вбрання підхожого для пригод та екстремальних подорожей. Я погодилася й тепер плентаюся з нею в царство торгівлі.

Минувши тихі вулички містечка, дісталися торговельного кварталу й поринули у світ метушні й різнобарв’я. Навколо голосили й штовхалися. Торговці нахвалювали свій різноманітний крам розкладений на ятках, а покупці нещадно торгувалися. Юрба гуділа і час від часу засмоктувала нових жертв купівецького ажіотажу.  

Я націлилася на пошук конкретних речей, тож цілеспрямовано рушила до невеличких лавок, що утворювали основу базару. Вхопивши подругу за руку, пропихаючись крізь натовп повела її туди. Біля крамничок народу було трохи менше. Вдалося видихнути й роздивившись вивіски, попрямувати до потрібної торгової точки.

Зазирнули у першу-ліпшу лавку готового одягу. Наче нічого. Зайшли у широке темне приміщення. У великому залі на прилавках охайно розкладено купками одяг.

Не встигли усе детально роздивитися, нам на зустріч вибіг торгівець. Високий чоловік представницького вигляду, побачивши нас, швидко зробив висновки й взяв покупців в оборот:

- Шукаєте подарунки для своїх коханих, пані? - спитав улесливо.

- Ні. Потребуємо чогось для себе. – суворо відповіла я.

- Хочете замовити одяг? Провести вас до кравця? – поцікавився торговець.

- Оберемо з готового. – відбила я.

- Чого конкретно бажають пані? – перепитав крамар, не зрозумівши натяку.

- Щось на кшталт цього. – мовила я й розчахнула плащ, демонструючи свій наряд.

- Одягу для воїтельок не маю… Хоча можу запропонувати інше… - замислено прокоментував торгівець: - Зараз принесу. – прийняв рішення й гайнув кудись.

Зник за дверима в кінці зали, та за п’ять хвилин повернувся зі стопкою складеного вбрання у руках.

- Подивіться поки це. Я принесу іще. – сказав він, поклавши ношу на прилавок.

Ядвіга заходилася роздивлятися запропоноване. Я приєдналася, й разом вивчили підліткову колекцію та підібрали їй дві пари штанів: чорні та коричневі.

Щойно відклали обране, з’явився крамар з новою партією товару.

- Гадаю вас зацікавлять новомодні кольорові сорочки. Ця колекція нещодавно в продажі, зате, швидко набирає популярності.

- Дякуємо. – кинула я.

Знову заходилися перебирати крам у пошуках потрібного. Знайшлися усі можливі варіанти. Наявні кольори усіх вельможних родів: тут і полянське срібло, й улінське золото і галенський багрянець. Обравши для себе кілька, покликали крамаря, що займався перекладанням речей. Розплатилися й прихопивши пакунки залишили приміщення.

Вийшовши на двір, я підняла голову й подивилася у сірувате небо. Майже полудень, треба поспішати. Чоловіки нас, мабуть, уже зачекалися. Тож я рішуче потягнула подругу геть від лавки. Проте, дорогою все ж затрималася біля ятки з галантереєю й прикупила собі нову пару рукавичок, і подрузі теж підібрали.

Продерлися крізь натовп на вихід з базару та поспіхом рушили до мого будиночка. Зайшовши в середину, почули, як за розчахнутими дверима вітальні точиться суперечка.

- Краще розпочати звідси! – говорив алхімік.

- Ні. Слід спершу тут пошукати! – казав Тадеуш, тикаючи пальцем у план міста.

- Перевіримо обидва варіанти. – зупинила їх я.

- О! Ви вже повернулися! – вигукнув Тім.

 - То після обіду виїжджаємо? – спитав Єжи, котрий тихо сидів у кутку й замислено вдивлявся у вікно.

- Так. – хором відповіли.

- Б’юся об заклад, ви мені щось приготували. – весело сказав Тім, наближаючись до Ядвіги.

 - Так. Дещо незвичне. – відповіла вона з усмішкою.

 - Йди переодягайся. Продемонструєш, що в нас вийшло. – запропонувала я.

Двіга кивнула й вислизнула з кімнати.

- Щось мені підказує, твої поради мали під собою якийсь ґрунт. - провокативно мовив Тад.

- Нічого такого. Лишень допомогла подрузі. – стиснула я плечима.

- Ну, ну. – прокоментував Єжи.

Я погрозила йому пальцем. Той пирхнув, наче їжак, та хитро посміхаючись став чекати шоу. Й воно не забарилося. Скоро до нас вийшла оновлена Ядвіга.

Жінка спустилася сходами й пройшла у вітальню. Покрутилася, демонструючи новий наряд, що складався з коричневих штанів та зеленої сорочки прикрашеної чорнильним вишитим орнаментом. Поставивши руки в боки, вона суворо поглянула на завмерлих глядачів.

- Ого. – видав Тім, вирячивши очі на коханку.

- Тобі не раз вдавалося змінювати людей. Хоч ти сама того не помічала. – філософськи зазначив Єжи.

- Себто? – поцікавився Темський деталями.

- Аня змінила всіх, хто був поруч. Тою чи іншою мірою. – пояснив хлопець.

- Та ну. – відмахнулася я.

- Подробиці. – коротко попросив голова шпигунів.

- Мені допомогла стати серйознішим і впевненішим. – почав роз’яснення друг: - Свою сестру навчила розраховувати лише на себе. От тепер – Ядвіга.

- Так. Двіга набула впевненості та сили духу. – погодився Тім з останньою тезою: - І одяг показав ці зміни. Вона взяла з тебе приклад і то пішло їй на користь.

- Серед моїх шпигунів є дівчата. Гадаю їм твоя наука згодилася б. Отак перевтілюватися не вміють. – промовив Тад.