Розділ 9. Друга подорож

Розділ 9

Друга подорож

або

Полювання на щурів

Зимові холоди в Полянії не протрималися довго. За три доби сніг розтанув, залишивши по собі чисто вмиті вулиці кам’яного міста. В столицю знову повернулося тепло, та короткі сірі дні.

В Алерині настали тихі часи. Вся наша компанія поринула в улюблену роботу, захопившись можливістю нових здобутків.

Тім випробовував новий еліксир, днями пропадаючи в лабораторії зі своїм наставником. Єжи готувався до весілля, яке вони з Ярою запланували на весну. Тад – розвивав свою шпигунську сітку, набираючи та навчаючи новеньких.

В мене теж справи ішли добре. Під моїм суворим і вибагливим керівництвом робітники потихеньку закінчували ремонт майбутнього посольства. Туди уже переїхали посли, й додатково наглядали за будівельниками, водночас готуючись до відкриття. Довелося повернути декількох робітників. Окрім кухарки. Жіночка поїхала у провінцію. Та я швидко знайшла потрібну жінку й вона одразу ж погодилася на нове місце роботи. Так слуги допомагали робітникам і мешканцям наводити лад у будівлі. У такій спосіб, до кінця зими установа має бути готова.

Крім того, я старанно виписувала хроніку цього світу, просиджуючи по пів дня за столом. Перемальовувала схеми й пояснення, чим і чому відрізняються наші світи, наводила приклади та аналізувала. Чернетки звітів стали у пригоді. Тож, я систематизувала свої напрацювання і трішки додала деталей.

Так пройшла зима. У спокійній та невимушеній атмосфері, що панувала навкруги.

***

Весна настала швидко. Вже наприкінці першого місяця цього сезону, у повітрі вітали аромати трав, а дерева шелестіли молодими листочками. Тепло й сонечко подарували жвавість містянам й життя в столиці пришвидшилося.

Для нашої компанії це стало поштовхом для повернення до незавершених справ. Точніше до однієї, яку відклали до весни. За зиму зробили все, що від нас вимагали обставини, тому з легким серцем планували нові пригоди.

***

Одного теплого весняного дня ми з друзями сиділи в улюбленій таверні, та попиваючи легке вино теревенили. Мова зайшла про «плащів». Згадали й наші плани.

- Треба запобігти повторній атаці на нас. – прокоментувала я свої побоювання щодо поведінки супротивника.

- Не можна залишати то без уваги. – приєднався Єжи: - Все, що ви розповідали, дало зрозуміти, діло — серйозне.

- Ти що, хочеш долучитися? То ж небезпечно! – вигукнула я.

- Так. Дуже ризиковано. – підтримала мене Ядвіга.

- То й що. Я хочу вам допомогти. Та й невеличка пригода не завадить. – відповів друг.

- Боюся, то все може вилитися у велику пригоду. - погодився з нами Тім.

- Дивись… - почав Тад: - Плануємо їхати на пошуки небезпечного злочинця.

- Я поїду з вами! – вперто наголосив Єжик.

- Гаразд. – погодилися чоловіки дуетом. Двіга промовчала.

- Що добре? – не втрималася я: - В нього ж весілля на носі!

- Його справа. – відбив Темський.

- Єжи, хоч ти подумай, ну нащо воно тобі. В тебе ж скоро весілля. Що скажеш Ярі? - наполягала я.

- Правду. – пробуркотів той.

- Яку правду! – почала закипати.

Помітивши це, Тад підсів ближче та обережно обійняв мене, бажаючи підтримати та заспокоїти.

- Я хочу зробити щось корисне! Щось важливе! – вигукнув той.

- Зрозуміло. Змушувати тебе передумати – марна трата часу. – відповіла я стримуючись, щоб не волати на друга.

- Давайте вирішувати, коли рушаємо. – запропонував Тім спонукаючи змінити тему.

- За тиждень. Потребую залишити розпорядження моїм людям та провести детальний інструктаж. – зазначив Темський.

- А мені слід віддати накази щодо останньої стадії ремонту. Обрати оздобу і все таке. Гадаю, встигну. – підтримала я коханого.

- Добре. Тиждень так тиждень. – мовив Тім: - Я уже звільнився і поки нових робочих планів не маю.

Ядвіга лиш кивнула, погоджуючись взяти участь у новій авантюрі нашої невгамовної компанії.

На цьому розпрощалися. Лишень, зголосилися побачитися ще раз і обговорити підготовку до пошуку «вербувальника».

***

Ми швидко завершили усі справи й налаштувалися на небезпечну подорож. Наприкінці тижня знову зібралися у Синьому кинджалі, де за обідом обговорили деталі операції.

- Під яким приводом будемо розпитувати місцевих? Адже постане питання навіщо все те? – поцікавилася Ядвіга на початку розмови.

- Якщо «вербувальника» бачили на моїх землях, то туди й варто їхати. – заходилася пояснювати свою позицію.

Чоловіки погодилися з моєю тезою. А я продовжила:

- Мене там не разу не бачили та не знають. Необхідно виправити той недолік. Заразом оглянути мої володіння і познайомитися з управителями.

- Під приводом інспекції? – перепитала Ядвіга.

- Ні. Просто знайомство з володіннями та їх мешканцями. – зробила я уточнення.

- Тоді нам варто їхати центральною дорогою, яка веде вглиб країни. – зазначив Тім, дістаючи та розгортаючи карту.

Я уважно роздивилася мапу та похитала головою:

- Я знайомлюся зі своїм наділом, отже, маю спершу потрапити в столицю володінь. – я ткнула пальцем у жирне коло з підписом «Арблек».

 - Але де гарантія, що знайдемо там «вербувальника», або, хоча б отримаємо відомості про нього. – не погодився зі мною друг: - Адже усі піймані «плащі» – провінціали.

Тад кивнув, підтверджуючи інформацію, і зауважив:

 - Зате, арештанти зізналися, проїжджали через це містечко. До того ж наголошували, саме там зустріли «вербувальника».

 - Так. Тож, гадаю, треба шукати неподалік. - додала я.