Розділ 7. Яке ж весілля та без бійки

Розділ 7

Яке ж весілля та без бійки

 Останні дні перед весіллям пройшли спокійно. Нічого не заважало готуватися до церемонії. Так я за підтримки подруги та вірної служниці завершила організацію весілля. Сукня дошита, запрошення розіслані. Через місце для бенкету довелося трохи понервувати та вихід знайшовся й призначену територію швиденько прикрасили у переддень урочистої події. Хоч у цьому питанні ніяких підступів!

 В цей час Тад зі своїми людьми та за участі Тіма розробляли тактику оборони нашого свята. Впевненість в тому, що плащі спробують напасти на нас під час урочистостей не згасла, а навпаки посилилася, тож коханий серйозно узявся за забезпечення захисту на нашому святі. Тому й стирчав у знятому під штаб будиночку цілісіньким днями.

Отак за передсвятковою метушнею й пройшов залишок тижня перед заміжжям. Я дійсно раділа, що все ж всупереч переконанням зможу здобути шанс на сімейне щастя з коханим чоловіком, але я ні в якому разі не бажала ділитися тим щастям та тою радістю з оточенням, тому й хотіла таємного весілля. Та не сталося так, як бажалося. Зате я вхопила момент і спробувала насолодитися ним сповна.

***

 Я нервово метушилася кімнатою в очікуванні служниці. Час збиратися на весілля, а Яри все немає. Де вона так довго ходить.

 Я не тямила себе від емоцій, які переповнювали. Тад ще годину тому пішов до своїх шпигунів, обговорювати й востаннє уточнювати план оборони нас і наших гостей, а я не могла нічого з собою вдіяти. Самота здавалася нестерпною. Мене атакували панічні думки. Сотні болючих припущень про те, що поганого може статися не давали мені спокою.

От, нарешті, двері відчинилися й в кімнату зайшла Яра з моєю весільною сукнею, та коробкою з косметикою й іншим необхідним.

Годинник настирливо пробив десяту і я здригнулася. Залишилося лише півтори години, а я не готова. Опівдні ми з Тадом маємо бути в храмі. Я нервово вилаялася та безсило впала на стілець.

 Ярина взяла з комода гребінець й заходилася розчісувати моє волосся.

- Не хвилюйтесь, пані. Усе пройде якнайкраще. – спробувала підтримати кравчиня.

- Хотілося б. – промовила я та неймовірним зусиллям волі опанувала себе.

Ярина допомогла одягти весільне вбрання. Конструкція складалася з двох шарів: нижньої – сукні з товстого шовку амарантового відтінку зі шнурівкою на спині та рукавами у три чверті; та верхньої сукні з темно-червоного мережива, яка застібалася на невеличкі крючечки на спині й мала довгі скошені рукави.

Запакувавши у сукню, Яра посадовила на стілець та почала працювати над зачіскою. Обережно заколола нагору волосся, дозволивши кільком прядками спускатися на шию. Далі служниці довелося перейти до макіяжу. Чіткими лініями хутко підфарбувавши вугільним очі, виділила губи вишневого кольору помадою та відволіклася на те, щоб помилуватися своїм творінням.

Замислено роздивившись мене, дівчина продовжила роботу над образом. Подала прикраси з рубінами замовлені на весілля. Я швиденько наділа їх і вже хотіла підвестися, та Ярина зупинила. Вона відійшла й повернулася з невеличким чорним капелюшком прикрашеним червоним пір’ям. Прикріпивши його до моєї зачіски, відступила й знову уважно роздивилася. Цього разу залишилася задоволена своєю роботою, тож дозволила мені помилуватися творінням геніальної кравчині.

Я встала й швидко прокрокувала до високого дзеркала, котре стояло в кутку кімнати. Зупинившись, я не повірила своїм очам. З холодної сріблястої поверхні на мене дивилася інша жінка. Я була не я. Ні я не можу бути такою. Такою вродливою, владною. Від зображення віяло небезпекою та залізною волею. Як я такою стала? Коли то зі мною трапилося?

Я хвилин зо п’ять стовбичила, вдивляючись у своє відображення і намагалася осягнути зміни, які зі мною відбулися. Віт мав рацію. Тут я стала іншою. Я повністю адаптувалася й тепер, навіть якщо схочу, не зможу жити в рідному світі. Буде вкрай важко прийняти інші умови, та й навіщо. Я відігнала від себе ті думки й сповнена впевненості у собі покрокувала униз.

Не встигла я спуститися, як у двері зайшов Тад готовий до церемонії. Коханий був загорнутий у плащ розшитий смарагдовими нитками та тримав у долонях чорного капелюха прикрашеного сивими перами та пряжкою з головою вовка.

Побачивши мене він швидко стягнув рукавички та зробив крок вперед і впіймав у обійми. Я усміхнулася коханому й запустивши руки під плащ притислася до нього. Він відповів на це поцілунком.

Довгий солодкий поцілунок перервала безапеляційна заява Ярини, що принесла мій верхній одяг:

- На весілля спізнитеся! – вигукнула вона.

Довелося розліпити обійми та виходити. Проте, перш ніж випустити мене з дому, служниця поправила мого капелюшка й лише тоді віддала чорний плащ розшитий криваво-червоними нитками.

Тад підвів до карети, котра стояла трохи в стороні від будинку та посадовив до неї. Віддавши розпорядження кучеру, приєднався й транспорт зрушив із місця.

Їхали мовчки. Я хвилювалася про те, як пройде святкування й боялася, аби чогось не сталося. Коханий відвернувшись сидів й замислено вдивлявся у сіре місто, що пропливало за вікном. У будь-якому випадку люди Тада не залишаться осторонь. Шпигуни зможуть нам допомогти, тож не варто себе накручувати. Про ворога відомо надто мало, щоб спрогнозувати його дії, отже, слід просто чекати й сподіватися на краще.

Карета зупинилася на краю центральної площі. Темський вийшов першим і подав мені руку.

Величезний центральний майдан столиці ущент заповнений людьми: знайомі, мало знайомі й охочі підтримати та висловити повагу. Барвистий натовп одразу ж кинувся до нас. Хтось викрикував поздоровлення, хтось намагався пробитися ближче й особисто привітати.

Щойно коханий узяв мене під руку й зробили перший крок, площею, наче хвиля пробігла. Людське море розступилося, утворюючи для нас коридор. Ми неквапливо рухалися ним під вітання, що нам вигукували, проводжаючи у собор. У натовпі де-не-де вбачалися шпигуни.