Розділ 6. Вибрики долі

Розділ 6

Вибрики долі

Прокинулися від настирливого стукоту у двері. За ним почулося швидке стукотіння підборів і скрип вхідних дверей. Я вилізла з обіймів коханого та різко сіла на ліжку.

- Кого там зранку принесло! – невдоволено пробурмотів Тад і відвернувся.

Знизу почувся знервований вигук Ярини: - Єжик!

Я прислухалася до тихої, проте нервової розмови внизу. Зрозуміти про що говорять звідси неможливо, тож треба піти розібратися.

- Щось сталося. – прокоментувала, неохоче підіймаючись з ліжка: - Піду розберуся.

Тад знаком показав згоду. Я накинула халат і поквапилася униз, дізнатися що там за пригода трапилася.

Збігши сходами, побачила слуг, які нервово перемовлялися в коридорі. Точніше Ярина відчитувала коханого, який стояв привалившись до стіни й у паузах намагався пояснити коханій, що не міг інакше.

- Що трапилося? – запитала, суворою тінню з’явившись поруч з закоханими.

- Нічого. – пробуркотів той.

- Та ні, це вже «щось». – вигукнула дівчина та ображено пирхнувши звернулася до мене: - Цей, цей… - вона зібралася та пояснила: - Єжи побився.

- Коли ти встиг? – здивовано поцікавилася, з суворим виразом на обличчі роздивляючись вкритого синцями та саднами друга дитинства. 

- Сьогодні вранці. – відповів той.

- Бачу, що не вчора. – кинула й схопивши за руку потягла друга у вітальню, зробивши Ярині знак слідувати за мною.

- Яро, в нас є міцний алкоголь? – спитала, заштовхуючи хлопця у кімнату.

- Так, десь був. – розгублено промовила дівчина.

- Неси. Й чисту тканину прихопи. Підлікуємо цього «героя». – прокоментувала я, спонукаючи постраждалого всістися на диван.

Єжи важко опустився на м’яку поверхню, кривлячись від болю. 

- Добре тобі дісталося. – мовила, подобрішавши.

Він похнюпився й спробував відвернутися, та я не відреагувала на його демарш.

          - Хто тебе так? - спробувала розпитати.

          Той зітхнув та неохоче промовив: - Брат Ярини.

- Як? Коли й навіщо? – закидала хлопця питаннями.

- Сьогодні зранку. Пішов свататися. Відмовили. Її брат на прохання її батька побив мене. – розповів друг та знову відвернувся.

До кімнати зайшла Ярина з пляшкою міцної трав’яної настоянки та шматком чистої нефарбованої тканини у руках. Вона одразу ж передала мені інструменти й розмістилася поруч з тривогою слідкуючи за тим, як лікуватиму її милого.

Я відкоркувала пляшку, понюхала, й прокашлявшись, бо від рідини сильно тягнуло спиртом, взяла ганчірку і плеснула на неї з принесеної пляшки.

Почавши обережно протирати садна на обличчі друга дитинства, продовжила розпитування:

- Чому він до тебе поліз?

- Бо її батько проти наших стосунків. – буркнув Єжи.

Ярина пояснила ситуацію замість коханого: - Тато воліє знайти мені кращу партію. Бажає видати за когось багатого або, хоча б, з титулом.

- А ти? – спитала у дівчини, не відволікаючись від праці.

- А я не хочу виходити ані за крамаря, якого сватав батько, ані за збіднілого вельможу, котрого пропанував старший брат.

- Отакої. – пробурмотіла замислено, та про всяк випадок спитала, аби розставити усі крапки на «і»: - А чому мати не втрутиться? Що вона думає з того приводу?

- Моя мама померла від хвороби, коли мені було десять. В мене немає нікого, окрім батька та брата. – сумно повідомила дівчина.

- Так… протягнула я: - Це вже серйозно.

- Що сталося? – поцікавився Темський, заходячи в кімнату.

- Єжи побився. – пояснила, продовжуючи підліковувати жертву обставин.

- З ким? – здивовано спитав Тад.

- З братом моєї дівчини. – відповів той, і сіпнувся від болю, коли торкнулася найпошкодженішого місця: - Ай. – зашипів він, намагаючись вивернутися, та я міцно тримала пацієнта.

Головний шпигун уважно подивився на пораненого й зробивши висновки перевів розмову на іншу тему:

- Аннето, сьогодні ввечері до нас завітає шпигун з доповіддю. Хочу, аби ти була присутня.

- Добре. – відповіла і стиснула плечима.

Постраждалий знову зашипів. Своїм необережним рухом завдала йому болю.

- Вибач. – промовила і продовжила лікування.

- Тоді, ви тут поки розбирайтеся, а я піду попрацюю. – повідомив мені коханий, та залишив приміщення.

Я закінчила підліковувати друга, відпустила його й одразу ж спитала:

- Навіщо поліз туди? Тобі робити нічого?

- Я лишень хотів діяти, вплинути на ситуацію. Узяти справу, так би мовити, у свої руки. – нервово видав той. Винуватості в ньому уже не побачити. В голосі чувся протест.

- А думати головою не пробував. – зло кинула і піймавши розгублений погляд додала: - Треба було порадитися зі мною раніше. Конспіратори, щоб вас.

- А що я ще міг зробити? – розгубився друг.

- Попросити мене втрутитися. Я, як роботодавець відповідальна за Ярину, тож могла б вплинути на її батька. – пояснила спокійніше.

- Як? – невпевнено спитала Ярина.

- Ти – моя служниця, отже, під моєю опікою, а це означає, тепер відповідаю за тебе.

- Але ж… - почала вона.

- Ніяких, але! – не дала дівчині заперечити: - Зазвичай, не втручаюся  справи своїх підопічних, проте цю ситуацію лишити так не можу.

- Стривайте дівчата… - втрутився Єжи, підіймаючись з дивану: - ледь не забув. Тім же чекає. Маю йому допомогти з одним проєктом. Час іти. – й покрокував у бік виходу: - До речі… - почав він, зупинившись у дверях: - Поговорю з Тімом, може, він щось слушне порадить.

Я кивнула й провела друга. Ми з Яриною повернулися до вітальні й вона промовила:

- То що мені робити?

- Самій вирішувати свою долю. Ніхто за тебе того не зробить.

- Та я ж не маю змоги сама за себе вирішувати.

- Що за маячня! – пирхнула: - Жодним чином не перешкоджатиму. Можу лише дати пораду. – заспокоїла підопічну.