Розділ 5. Союзи та союзники

Розділ 5

Союзи та союзники 

          Наступного дня, ближче до вечора, до нас завітав посланець. Нічого не очікуючи, сиділи на дивані та обговорювали плани на подружнє життя. Зненацька, у двері затарабанили. Довелося йти відчиняти. Дійшовши до дверей, розчахнула важку стулку й втупилася у невизначне обличчя лакея в сірому. Той мовчки сунув мені ретельно запечатаного листа й одразу ж пішов. А я, зачинивши за ним, знизила плечима й покрокувала назад.

          У вітальні, в компанії коханого, зламала воскову печатку з гербом Червонського й розгорнула послання. Там охайними літерами на білому аркуші було виведене скупе:

          «Післязавтра в тронному залі королівського палацу відбудеться урочисте підписання угоди між Полянією та Улінією, щиро прошу вас обох бути присутніми на цьому заході.

Я.Ч.»

- Виходить князь усе владнав і на завтрашньому засіданні Ради буде голосування щодо союзу між країнами. – підбив підсумки Тад.

- А якщо Рада не проголосує? – спитала про всяк випадок.

- Маловірогідно. Вони теж зацікавлені в альянсі.

- Тоді все проходить ідеально. – весело констатувала.

Нас знову перервали. Хтось немелодійно постукав. Цього разу на порозі побачила двох носіїв, котрі притягли якісь пакунки й скриню. Скомандувавши занести увесь крам на гору, покликала Тада. Проконтролювали, як його речі обережно поставили в кутку кімнати, заплатили носіям, і відпустили їх.

Отже, вечір пройшов за розбиранням речей і обговоренням нашого спільного майбутнього. Тепер я вже впевнена, більше не доведеться спілкуватися з суперницею. Ну не подобається вона мені. Неприємна людина, що ж тут поробиш.

***

Наступний ранок зустрів нас похмурою погодою та веселим метушінням Ярини кімнатою. Вона, ніби ожила. Літала приміщенням, швиденько вправляючись з ранковими справами. Поки ми снідали, служниця разів із десять пробігла туди сюди, весело мугикаючи якусь пісеньку.

- Здається, голубки помирилися. – помітив Тад зміни в настрої моєї служниці.

- Та вони, наче й не сварилися. – кинула замислено: - Гадаю тут інше. Хоч і не виключаю зв’язок із їхніми з Єжи стосунками. Варто знову спробувати їх розпитати.

- Спробуй. З тобою більш говіркі. – погодився він і почав збиратися на ранкове засідання Ради полянського вельможества.

Провела Тада, після чого покликала служницю поговорити. Піднялися в спальню. Я всілася на ліжку, а Ярина розвернувши стілець, який стояв біля письмового столу, зайняла його.

- Потребую твоєї допомоги. – почала здалеку.

- В чому?

- В підготовці до весілля.

- Але я на тому мало знаюся… - ніяковіючи, відповіла дівчина.

- Лишень треба, аби ти зшила мені весільну сукню та допомогла зі зборами.

- Добре. З цим впораюся. – повеселішала.

- І ще… - продовжила розпитування: - Щодо нової бальної сукні…

- Майже готова. – перебила мене майстриня: - сьогодні ж закінчу.

- Оце якраз вчасно. – усміхнулася і перевела розмову на іншу тему: - Що там у вас були за негаразди з Єжи.

- Дрібниці. – відмахнулася та.

- Точно?

- Так. Нам трохи заважають… Та то пусте. - не схотіла розповідати подробиці.

- Дивись. Якщо щось серйозне трапиться, пам’ятай – я готова вам допомогти й не соромся звертатися до мене.

- Добре. – ніяково погодилася дівчина.

Після чого відпустила служницю та почала збиратися на невеличку прогулянку. Планувала побачитися з чи не єдиною місцевою подругою – Ядвігою, аби розпитати у неї про весільні обряди цього світу.

Тож натягнувши зручний і звичний одяг, сховала волосся під капелюхом та загорнувшись у плащ покрокувала до будинку Тімотеуша.

Сіре місто зустріло непривітною вогкістю та холодним осіннім вітром. На кам’яних вулицях похмурі перехожі куталися у товсті теплі плащі та швидкими кроками перебігали від будівлі до будівлі. Над містом сьогодні владарювала осінь — холодна похмура й неговірка володарка смутку та самотності.

Минувши майже порожні вулиці, дісталася оселі друзів. Нервово постукала у важкі двері. Мені неквапливо відчинив незнайомий слуга.

- Пана немає вдома. – повідомив похмуро.

- Я шукаю пані Ядвігу. – заперечила.

- Добре. – мовив він, пропускаючи всередину: - Повідомлю їй. – закінчив меланхолічний хлопець, вказуючи на вхід до вітальні.

Пройшла у «дерев’яну» кімнату та присіла на знайомий коричневий диван. Довго чекати не довелося. Хвилин за п’ять в кімнаті з’явилася Ядвіга. Перекинулися вітаннями і я перейшла до цілі візиту. 

- Потребую твоєї поради. – розпочала здалеку: - Розумієш я немісцева. Мало знаюся на ваших традиціях.

- То що хочеш дізнатися? – зробила вона уточнення, всідаючись у крісло поруч.

- Цікавлять ваші весільні традиції. – спокійно зізналася.

- Темський тобі освідчився?

- Так. Тому, конче потрібна допомога з приготуваннями до весілля. 

- Ну тут нічого складного… - почала вона й перервалася, коли до приміщення зайшла служниця із тацею в руках.

Жіночка розливши напій з глечика по кубках передала нам посуд і пішла геть. А ми з Ядвігою продовжили розмову, попиваючи тепле вино з прянощами.

- Так от… - поновила діалог Ядвіга: - Ніяких великих приготувань непотрібно.

- Що конкретно? – попросила звузити опис.

- У нас весілля складається із двох частин: храмової та банкетної.

- Тобто? – перепитала, не до кінця зрозумівши, що та мала на увазі.

- Спочатку відбувається весільна церемонія в храмі, а потім зазвичай проходить банкет, де усі охочі вітають молодят.

- А без застілля ніяк? – розчаровано спитала.

- У вашому випадку – ніяк.

- Шкода. – сумно констатувала.