Розділ 4 Суд

Розділ 4

Суд

Або

Закон, як дишло

На ранок після підписання мирного договору я раптом збагнула, життя налагоджується. Піднесений настрій не псувало розуміння, не можу здобути все і зараз.

Повернулася до коханого, який ще дрімав. Вдивляючись у його спокійне обличчя замислилася над тим, чому так. Чому саме він робить мене щасливо? Як так сталося, що у боротьбі за власні почуття, дістала більше, ніж красивий насичений роман?

Відповідь на це питання так і не знайшлася, проте чітко зрозуміла, не зупинюсь. Йтиму до кінця у сутичці за право на любов і сім’ю. Тож обов’язково підтримаю Тада з розлученням і неодмінно відвідаю суд. Не з цікавості, а, щоб почути суперницю. Та й коханого підтримати не завадить.

Зітхнула та зібралася вставати. Несподівано Тад взяв мене за руку зупиняючи: - Нам нікуди поспішати. – тихо промовив, змушуючи прилягти.

Дійсно бігти нема куди. Сьогодні вихідний на честь свята. Я влаштувалася поряд з коханим. Наш ранок почався з невимушеного базікання. Ліниво розтягнувшись на ліжку, обговорювали плани на майбутнє.

- Завтра зустрінуся з законником і почну підготовку до розлучення. – обережно проговорив коханий.

- Ти так поспішаєш позбутися дружини? – іронічно спитала.

Особливого зиску з того не отримає, адже однаково буду з ним. Розлучиться Тад чи ні, я не зможу його відпустити й зроблю все можливе, аби бути поруч.

- Радше воліє якнайшвидше спекатися мене! – весело відповів коханий.

- З чого ти це взяв? – спитала здивовано.

- Мені доповіли, вона з новим чоловіком відвідувала храм. Домовилися про весільну церемонію.

- Ах. Точно. Забулася. – кинула, у відповідь трохи розгублено.

- Ти ж так хотіла позбутися суперниці… - провокаційно промовив.

- Раніше вона мене дратувала. А тепер, коли побачила, що не збирається боротися за твою увагу, стало байдуже.

- Як же розплата і все таке?

- Помста — то твоя гра. Маєш повне право нею насолодитися. – відбила.

- Чи тобі не цікаво, що я збираюся зробити?

- Цікаво. – погодилася й поміняла позу так, аби дивитися в обличчя коханого.

- Хочу викреслити роки прожиті з цією жінкою зі свого життя, тож планую залишити їй будинок, щоб не згадувати.

- Не маю нічого проти.

- А… - почав Тад, та завершити думку не встиг, адже у двері постукали й до кімнати зайшла служниця.

Ярина принесла нам сніданок. Довелося вставати, одягатися й приділити час їжі, поки не вистигла. Обговорювати у її присутності особистісні питання не збиралися, тому базікали про незначні речі, доки дівчина наводила в кімнаті лад.

Першочергово вона розчахнула штори, впускаючи в кімнату яскраве сонячне світло, яке заливало вулицю за синюватою поверхнею вікна. Після цього, служниця почала збирати розкиданий кімнатою одяг. Вчора прийшли додому пізно, тож було не до охайності.

Закінчивши з прибиранням, прихопивши брудні речі, пішла. Та невдовзі повернулася за тацею. Забравши посуд дівчина знову зникла.

Ми повернулися у м’якеньке зручне ліжко й ліниво розвалилися там. Яра прийшла втретє. Я попросила служницю: - Закінчи там, віднеси речі до прачки й можеш бути вільною.

- Добре. – байдуже мовила служниця й пішла.

Коли за нею зачинилися двері Тад констатував: - Дивна вона.

- Щось з нею не те. Поки не можу зрозуміти, що. Останнім часом якась, то неуважна, то засмучена. Наче переживає якусь драму, але що там у неї…

- Може, в них з Єжи якісь розбіжності в поглядах.

- Тоді б сказав, або, хоча б натякнув.

 - Дивина. – протягнув Тад.

- Так. Доведеться розгадувати цей ребус. – зітхнула: - Поговорю потім з Ярою. Можливо, вдасться витягти, хоч крихту інформації, за обговоренням сукні.

- Поговори. – підтримав.

Залишок дня витратили на себе, насолоджуючись можливістю побути на самоті й напиваючись своїм коханням.

***

Наступного похмурого ранку прокинулася вдосвіта. За вікном тільки-но розвиднілося і в кімнату ледь пробивалася тьмяна сірість осіннього дня. Годинникові стрілки висіли на позначках пів на восьму. Я відвернулася й спробувала доспати, та заснути більше не вдалося. Крутилася, вертілася, намагаючись знайти собі місце, та ніяк не могла вмоститися. Біля дев’ятої, коханий вирішив покрасти тому край.

- Годі вже! Давай вставати! - кинув він. Першим підвівся й почав одягатися.

Довелося послідувати його прикладу і вилізати з ліжечка. Якраз вчасно. Встигла лишень одягтися та відкрити важкі штори на вікнах, як до кімнати зайшла служниця. Яра звично поставила сніданок на стіл і доки ми їли, навела лад у кімнаті. Забравши тацю дівчина пішла.

- Сьогодні побачуся з законником й розпочну роботу над розлученням. А після того займемося більш важливими справами. Якраз політична ситуація внормується… - розпочав коханий.

- Добре. «Білі плащі» поки пасивні, сидять тихо. Можемо сконцентруватися на особистих проблемах та союзному договорі. – погодилася.

- Намагатимуся якнайшвидше розв'язати питання з розлученням, адже, крім того, ще чекає робота. – зазначив Тад.

- А, як вона на мене чекає… - зітхнула.

Розійшлися займатися своїми справами. Я провела Тада й першочергово всілася за стіл розбирати папери. Звично вивчила звіти від управителя моїми землями, написала листа з розпорядженнями й перейшла до іншого. Накидала чернетку звіту й пішла обідати.

А після смачного обіду чекало обговорення з Ярою моєї майбутньої сукні. Хочу з’явитися на засіданні в чомусь особливому, тож треба про це потурбуватися заздалегідь.

Отже, ми зі швачкою розмістилися в спальні і я озвучила свої побажання. Вона кивнула, трохи помовчала, роздумуючи й запропонувала ідею втілення того у життя. Усе детально й чітко обговорили. Майстриня записала усі побажання і рішення на жовтуватий аркуш й уже збиралася йти, коли я зупинила її запитанням: