Розділ 3 Підпис під кінцем війни

Розділ 3

Підпис під кінцем війни

Наступний ранок зустрів нас похмурим небом за вікном. Хмари низько нависли над містом, наче гніваючись за втрачений час.

Сьогодні, треба підготуватися до майбутніх заходів. Й почну із закупів. Покликала служницю, загорнулися в довгі плащі з товстої цупкої тканини й рушили на базар.

На різноманітних світських заходах мій зовнішній вигляд має відповідати статусу, а для цього потрібно багато чого придбати. Прибуток з моїх земель давав можливість ні в чому собі не відмовляти, тому й вкладала кошти у свій імідж, адже проводитиму купу часу поруч з першими особами держави.

Поринувши в думки, перестала помічати навколишню сірість та холодний вітер, що завивав в провулках. В мені прокинулася жага до дій і тепер мене важко буде зупинити. Збиралася розбурхати місцеве вельможество та повернуся до світського життя, тож варто підготуватися, чим ми з вірною служницею зараз і займаємося.

Наостанок, коли скупили тканину й домовилися про доставлення, попрощалася з кравчинею і зазирнула у знайому зброярську лавку. Там все ще владарював суворий підстаркуватий крамар.

- Чого бажаєте, пані? – привітно спитав той.

Я обвела приміщення поглядом. В очі нічого не впало, тому відповіла:

- Хочу замовити церемоніальну шпагу.

- Якої потребуєте? – ввічливо поцікавився торгівець.

Розповіла йому про свої побажання, він все детально занотував у спеціальну книгу, та пообіцяв доставити замовлення післязавтра вранці. Попрощалися і я пішла. 

Яру вже відправила додому, отже далі закупатися доведеться самотужки. Що ж, я невдоволено скривилася, проте потяглася холодними осінніми вулицями в центр, туди де розміщено торговельну точку знайомого ювеліра.

Старигань, який виготовляв мій фамільний перстень, нещодавно помер, і зараз тут працював його найкращий учень. Талановитий молодик швидко заробив хорошу репутацію, і став одним з наймодніших ювелірів столиці.

Дісталася потрібного будинку й не зволікаючи штовхнула важкі двері та зайшла всередину. Скинувши капюшона, роззирнулася. Стояла тиша й півтемрява. Здавалося все тут просякнуте таїнством творіння прикрас. Натхнення танцювало в повітрі звиваючись невидимою постаттю молодої музи.

Ювелір сидів в дальньому кінці кімнати. Підійшла ближче до поверхні зі свічником, котрий освітлював робоче місце творця. Він підняв погляд й усміхнувся. Симпатичний хлопець, з охайно підрізаним за міщанською модою каштановим волоссям, пильно вдивився в моє обличчя і промовив:

- Зачекайте пані, в мене є що вам запропонувати. – і зник за дверима позаду довгого столу, який замінював прилавок.

Невдовзі він повернувся, тримаючи у руках кілька примірників своїх творінь. Виклавши то все на вільну частину стільниці, почав демонструвати свої роботи, пропонуючи то один комплект, то інший. Зрештою, обрала пару комплектів та забравши запаковані прикраси попрощалася з творцем і пішла.

Поки дійшла додому, день йшов до вечора. Я перекусила й рушила на гору. Тепла трав’яна настоянка трошки зігріла, та потребувала чогось серйознішого. Наказала приготувати мені ванну.

Доки ніжилася у воді, яка огортала моє промерзле тіло приємним теплом, роздумувала над планами на наступні дні. Мене не полишало відчуття якогось підступу. Шкірою відчувала: Червонський хоче навісити на мою персону ще одну неоднозначну справу. Воно дратувало, але зробити з тим нічого не могла. Не розберуся поки не поговорю з князем чи, хоча б з його дружиною. Щось вони таке готують, що обіцяє принести купу проблем.

***

В коридорі почулися знайомі тихі кроки, а за п’ять хвилин в їдальні з’явився коханий та приєднався до мене за вечерею. В цей час, безцільно базікали.

Після вечері наказала принести у вітальню вина, й ми з коханим перемістилися туди. Всілися обіймаючись на широкому дивані, і я спитала:

- То, як пройшла зустріч з монархом?

- Добре. – спокійно почав він: - Змістовно поспілкувалися з Яславом. Обговорили майбутнє оформлення миру, домовилися щодо промов і все таке.

- А далі, що?

Та відповідь затрималася, адже Яра внесла в кімнату відкорковану пляшку та двійко кубків. Відпустили її, попрощалися і та пішла.

Я встала, підійшла до столика, куди Ярина поставила усе та наповнила кубки. Повернувшись до дивану, передала Таду один, інший залишила собі. Коханий відпив трохи та продовжив розмову:

- Після аудієнції в короля, потрапив на очі придворним. Вони мене ледь не розірвали. Налетіли з купою питань, наче зграя голодних хижаків. – скривився та одним махом допив вино.

Піднявшись, Тад налив собі іще й запитав:

- Готова до завтрашньої зустрічі з роботодавцем.

- Формально — так, морально – ні. – чесно зізналася.

- Чому? – питально подивився на мене.

- Відчуваю у задумах Червонського підступ. – пояснила.

- Здається, щось для тебе готує… - замислено промовив той: - От що, поки не знаю… Проте, гадаю нічого небезпечного в тому не буде. В тебе й так найнебезпечніша посада з можливих.

- Отож-бо. Не хотілося б, щоб стало гірше. – сумно констатувала.

- Не стане.

Я лиш відмахнулася й запитала:

- А що там з церемонією підписання?

- А що з нею не так? – не зрозумів мого натяку Темський.

- Чи не може бути нової спроби її зірвати? 

- Гіпотетично, то – можливо, проте… Зараз ситуація складається якнайкраще, а там побачимо. В будь-кому випадку мої люди охоронятимуть захід. Провів з ними нараду з цього приводу. Розробили план дій на випадок конфлікту. Шпигуни триматимуть місто під контролем…

- Добре. – кинула й замислено втупилася у свій келих.

В мене залишилося ще одне важливе питання, проте, як поставити не знала. Справа подвійного агента відвернула мою увагу від особистого життя і я відпустила управління ситуацією у наших стосунках. А з цим також варто розібратися. Дізнатися про його подальші плани. Та спробувати поговорити ризиковано, адже наші стосунки тільки-но повернулися до попереднього формату. Все ж хотілося розпитати Тада про розлучення.