Глава 40. Час ікс.

І ось усі необхідні артефакти вже лежать на валунові, що називається Пупом. А я читаю уголос закляття. Молін стооїть за моєю спиною. Більш нікого. Бажаючих було багато, та я наголосила, що старовинна магія не потребує зайвих очей. А чесно - боялася, що нічого не вийде. Якщо поруч буде Молін, то я переживу розчарування, точніше, він допоможе мені пережити.

Повільно дочитала до кінця і втупилась у предмети, що грілися у сонячних променях, лежачи на камені. Щось нічого не відбувається. Ні грому, ні блискавок, земля не розверзлася, на хмарині ніхто не спустився. Або прочитала щось неправильно, або зробила щось не так. Вдихнула глибоко, видихнула і вже збиралась казати Молінові, що можна повертатись, як побачила, що на Пупові сидить якийсь незнайомий ельф у невимушеній позі перекинувши ногу за ногу. Був він вищим на найвищого відомого мені ельфа і значно вродливішим, хоч усі ельфи відзначаються вродою. Проти звичайних ельфів він був немов звичайний ельф проти людини. Тонші та чіткіші риси, граціозніші рухи, та він немов світився із середини! Тільки поводився немов якийсь юнак, дивився на нас із цікавістю та схвально кивав головою.

Руки Моліна, що стояв за моєю спиною, заспокійливо стиснули мої плечі.

Отже, у нас вийшло і це першозданний прийшов на наш поклик!

- Так і мовчатимете? - запитав старший.

- О! - отямилася я. - Добридень!

- Людина! - Первозданний із цікавістю розглядав мене. - Та ще й з іншого світу.  Взагалі-то, ми планували, що наші потомки колись візьмуться за розум, покінчать з ворожнечею, об’єднаються, а тоді вже зберуть артефакти від кожного народу, щоб викликати нас. А тепер виявляється, що зібрати артефакти зуміли потраплянка та напівельф.

- Для того ми й викликали вас, щоб ви допомогли встановити на Ельфії мир.

- Самі… Самі повинні були дійти…

- Так дійшли вже. Усі чотири держави погоджуються підписати мирний договір і почати налагоджувати контакти. Зупинка лише в тому, що королі не наважуються на зустріч, а я не знаю, як забезпечити перемовникам безпеку. Як бачите, я не прошу багато. Але нам необхідний цей мир, інакше гряне війна і Ельфія згорить у її полум’ї!

- Не так, як гадалося, та якщо вже знайшли, як викликати мене, то вже не відмовлю у допомозі.

Первозданний змахнув попіл, що, виявляється, залишився від артефактів, скочив на підлогу, змахнув рукою і на Пупі засяяла матова куля, всередині якої виднілись темні фігури.

Ось так просто, виявляється.

- Залишаю вам Сферу для перемовин, - мовив первозданний. - Вона розділена на чотири сектори і гарантує абсолютну безпеку. Вже зараз ваші королі підписують мирний договір, а також домовленості про співпрацю. З цього часу вони зможуть збиратись у Сфері при будь-якій потребі. Все, проблема вирішена. Бувайте, хай щастить!

Якою ж силою володіють первозданні, коли це сотворив ось таке диво одним порухом руки? А ми навіть подякувати не встигли!

- Дозвольте передати вам велику дяку від імені усіх королівських сімей і взагалі від імені усіх мешканців Ельфії! - вигукнула я.

Первозданний, що вже почав перетворюватись у туман, перевів на мене погляд і повернув собі матеріальний вигляд.

- Так, смілива потраплянка, що вирішує проблеми замість сильних цього світу. А в тебе ж є і власне побажання, яке ти відсунула заради спільноти?

У мене навіть у думці не було ще щось прохати у первозданного. Він і так зробив більше, ніж я навіть уявити могла. Але він сам заговорив про моє бажання.

- Ти, - первозданний підходив ближче, ніби розглядаючи крізь мої очі мою сутність, - чому ти не попрохала те, що значиме для тебе? Ти ж хочеш повернутись додому?

- Я… хотіла… Але я… передумала…

- Неправда. Я бачу в тобі велику тугу за рідною домівкою, за близькими людьми, за усім світом.  Мені сподобались твої душевні якості, сміливість, відданість. Попроси - і я відкрию для тебе щілину між світами.

На очі навернулися сльози. Ось він, мій єдиний шанс повернутись додому. Якщо я зараз відмовлюсь, то, впевнена, що залишусь на Ельфії назавжди. Перед очима промайнули рідні обличчя. Мама, Юлька, Вітуся… Я ніколи більш не побачу свою сім’ю, друзів, взагалі, людей. Але тут мене тримає кохання. Моя пара, мій провідник по життю, милий Молін, мій ельфійський принц. Мій заброда. Мій! Якщо я повернусь до рідного світу, то мені вже ніколи не пізнати кохання. У цьому я теж певна.

Обертаюсь до Моліна, дивлюсь в його ясні сірі очі.

- Йди, - шепочуть його губи. - Я знаю, ти хочеш цього. Там твої рідні.

«Не йди!!! - волають його очі. - Не залишай мене! Я без тебе не зможу!»

Я повертаюсь до первозданного, дивлюсь на цю неймовірно могутню істоту знизу вгору і вимовляю, запинаючись:

- Я безмірно вдячна за таку пропозицію, але я вибираю залишитись у цьому світі.

- Твої думки кажуть: повернутись додому.

- Моє серце каже: залишитись з коханим.

- Як знаєш… - Первозданний обертається і починає танути.

- Стій! - чується раптом голос Моліна. - А ти можеш відкрити прохід для нас обох?!