Глава 39. Грандіозні зміни.

Усе нагадувало мені минулу подорож. Так само весело горів мох у багатті. Так само стелився попід стелею печери солодкий димок. Так само ми куталися в ковдри, бо було досить прохолодно.  Так само ділилися харчами. Тільки замість дружньої невимушеної обстановки зараз відчувалась певна скутість, яку ніяк не вдавалось подолати.

 Я застигла, вишукуючи у мерехтливій грі вогню якісь образи, поки з оціпеніння мене не вивело запитання.

- Про що замислилась, Діано?

- Досі не збагну, як ти міг так погано про мене думати…

- Це не перше, про що ти мені не сказала.

- Ти знов про зречення Натаніеля?

- Ні, я про той день, коли ми пропливали повз водяних дів.

- Їх не було.

- Я про перший раз.

У мене всередині ніби щось обірвалось. Що він знає про ТОЙ день?

Я ховала очі і кусала губи. Що? Він? Знає? Про? Той? День?

- Мовчиш?

- Здвигнула плечима.

- Я вже й не пам’ятаю…

- Це я не пам’ятаю. До певного моменту. Спочатку все було, як завжди. Чарівний спів, туман в очах, затьмарення розуму. Та раптом я відчув, що ось-ось звільнюсь від пут, морські вузли дехто так і не навчився зав’язувати. І в ту мить мого тіла торкнулись ніжні дівочі руки. А потім… А потім я забув і про солодкоголосих звабниць, і про човен, що гойдався на хвилях, і про увесь світ. Але те, що відбулось потім, я чудово пам’ятаю.

Я почервоніла від сорому, та сказати, що нічого не було, що то йому примарилось, вже не змогла. Я не буду брехати.

- Діано?

- І як, ти вважав, я могла розповісти про таке?

- Дійсно. Та мене цікавить, що тебе спонукало?

- Я боялась, що ти вирвешся з пут і загинеш, потрапивши до сирен.

- Ти боялась залишитись одна?

- Я боялась за тебе, дурню! Все ж мала до свого провідника деякі почуття!

- Мала? А зараз?

- Що ти від мене хочеш? - Нарешті я зібралась силами і втупилась у лельфа, не відводячи погляду. - Ти сам не завжди говориш мені правду!

Я викрикнула спересердя, та Молін знітився.

- І звідки ти дізналася?

- Може, сама здогадалась? - схилила я на бік голову, навіть не уявляючи, про що ми говоримо.

- Просто я не вважав, що це має якесь значення…

Та про що ж він?!

- І?..

- Та який з мене принц, коли навіть рідний батько називає мене заблудою?

Так Молін - молодший син короля Співдружності Островів, Готіма Першого?! Я вже здогадалась, що він не з простих, раз має титул лорда, але що він - принц?!

- З ранніх років я був бунтівником, неслухом і завжди противився батьківським розпорядженням. Не раз і не два тікав з палацу, блукав світом. В кінці кінців батько махнув на мене рукою. Спадкоємець у нього є, слухняний Зорін, то я йому не надто і потрібен. Зрікся б мене, коли б не любив. А так просто дав мені можливість жити так, як я хочу. Я маю пристойний дім, де ми з тобою ночували, коли втекли з Дворфії, є рента. Та я здебільшого проводжу час у мандрах та пошуках чогось незвичного. Так я знайшов ліфт, що побудували дворфи.

- І все ж, чому ти не сказав мені?

- Спочатку було соромно, принц - і домашня тваринка у дворфів. А потім, коли дізнався, що тебе привело до нашого світу бажання знайти ельфійського принца…

- Ти не хотів, щоб я вирішила, що саме ти - той принц?

- На той час ти вже була налаштована проти принців. І я не хотів, щоб ти вирішила, що я - ще один принц у довгому списку «не тих». Не хотів, щоб ти думала, що звели нас вищі сили чи доля. Я хотів, щоб ти покохала мене просто так.

- А я і покохала тебе просто так…

Я потягнулася до лельфа, а все останнє зробила сила тяжіння між чоловіком та жінкою, і не важливо, у яких світах вони перебувають…

*       *       *

Прокинулась я у обіймах Моліна. Від сором’язливості не залишилось і сліду. Нам добре разом і тепер мене вже не так турбує, що я й досі не знайшла можливості повернутись.

Молін відчув себе господарем ситуації. Побачивши, що я розплющила очі, ніжно поцілував у кінчик носика і урочисто промовив:

- Віднині й назавжди зобов’язують берегти, дбати і просто любити дівчину із людською кров’ю, леді Діану! Мій дім - твій дім! Мої статки - твої статки! Моє серце б’ється для тебе. Я пропоную тобі стати моєю дружиною!

 - А давай поки що нареченою, м? Я ще надто молода для заміжжя і не хочу поспішати. Але все останнє я приймаю. І твій дім, і твоє серце, і… твоє ліжко!

- О, так, у першу чергу слід було запропонувати ліжко, а то ми як не у трюмі вітрильника, так у глухій печері. Екстремали…

- Здається, до мене повертається мій веселий жартівливий провідник! - я обійняла юнака за шию. - Таки я знайшла собі ельфа, та ще й принца!