Глава 37. Куди ж подінешся з підводного човна?

Високі скелясті береги пропливали повз, було тихо й спокійно. Я чекала на появу водяних дів, та вони десь подівались. Втім, минулого разу сирени теж спочатку не показувались, а потім несподівано виринули. Та човен плив, плив далі, ось він вже вибрався за межі заливу й попрямував у відкритий океан. Пр-р-р!!! Куди?  

Я бігом спустилася до трюму.

- Моліне! Сирени на зустріч не з’явились, а ми вже пливемо бозна куди!

- Відв’язуй мене!

Я розпустила вузли і лельф вибрався на палубу, швидко почав перетягати канати, ловлячи вітер.

- Фух, все… Але ж як так могло статися, що водяні звабниці проігнорували човен із потенціальною здобиччю?

- Не помітили? - припустила я.

- Ніколи такого ще було, щоб ці палкі красуні чогось не помітили…

- Не схотіли вилазити?

Молін кинув такий погляд, що я зрозуміла, що бовкнула дурницю.

- Приходить у голову лише одна думка: водяних дів у затоці зараз немає.

- Виїхали, - кивнула я.

- Але чому? Куди? Чом так раптово?

- Е-е-е… Здається, я здогадуюсь…

- І?..

- Минулого разу ми мило побесідували і я натякнула, що міцненькі та сексуально стурбовані мешканці  Дворфії зустріли б красунь із розкритими обіймами.

- Але ж як би вони потрапили до підземного королівства?

- Думаєш, підземні водойми не пов’язані із зовнішніми водоймами підземними ріками?

- Так, звісно… Діано, ти хоч уявляєш, що зробила?

- Поєднала одинокі серця? - Я невинно покліпала віями.

- Ти відкрила шлях від Темнолісся до Островів! Досі ця дорога була закрита, хіба що поодинокі заброди, такі, як я, зрідка наважувались на подібну авантюру! Ти відкрила двері до справжніх контактів! Туризму, подорожей, торгівлі, обміну по навчанню… У світлих озеро-океан розташоване майже вздовж усієї країни, а коло території темних берег скелястий і лише одне місце, де є зручна затока!

- Чом же світлі свої можливості не використовували?

- Все через старого маразматика короля. Тепер, коли володарем став Таріель, все буде по-іншому… Було б, коли б не війна із дворфами, що назріває.

- Тобто… усі ці домовленості були б укладені і без мого втручання? - Стало якось сумно, я ж бо себе вже героїнею вважала, яка об’єднує країни.

Молін відчув мій настрій і знітився.

- Звісно, все не так просто… Та й хто зна, як би склалося, коли б не твоя присутність. Чи відпустили б темні принца Таріеля? Чи зважився б він виступити проти батька? Ти надихала усіх, Діано! Та й відречення Натаніеля, яке ти з нього витягла, мало важливу роль.

- Я нічого ні з кого не витягала! Нель сам не хотів одягати корону, у нього інші плани на життя!

- Вибач-вибач! Звідки ж я знав? Ти нікому не розповідала про зречення…

-  Коли я його отримала, воно не мало жодного значення, бо на троні сидів його божевільний батечко.

- Все так. Все відбулось у належний час, немов розписаний великим режисером. Твоя мета досягнута. Ти відправилась у подорож, бо мала здобути Кристал Сили і горішок меллорну. Ти їх отримала. До речі, дуже благородно було подарувати парочку горішків темним, можливо, саме їм вдасться відновити меллорнові гаї. А я… Я обіцяв супроводити й допомагати тобі в цій подорожі, і обіцянку виконав.

- Дякую… - просто відповіла я, не розуміючи, до чого він веде.

Та Молін замовк і почав регулювати вітрила. Якимось дивним він виглядає, розчарованим чи що?

Відстань між материком та Островами збільшилась і зворотній шлях забрав у нас більше доби. На диво, завжди веселий жартівливий Молін ніби дувся, розмовляв лише за необхідності, що зовсім на нього не схоже. Тож у мене з’явилось багато вільного часу, який я використовувала щоб спати, їсти та споглядати на величні водні простори, що котили свої хвилі не зважаючи на наші, людські та ельфійські, проблеми.

А проблеми залишалися серйозні. Мало було мирних домовленостей між трьома горішніми королівствами. З дня на день посилювалась небезпека нападу дворфів. А переді мною ставала дилема. 

Обіцяла я, що ноги моєї більш у Дворфії не буде? Обіцяла. І що ж тепер? Я отримала Кристал Сили і горішок меллорну, для ритуалу мені не вистачає лише перстня, омитого у крові королівського роду Дворфії. І він був у мене, що особливо марудить, я власноруч зняла його з пальця і залишила на столику коло ліжка. Хотілося тупати ногами та кричати від безпорадності, та цим не допоможеш. Коли б мені не вдалось здобути інші компоненти, то вже б і питання не стояло. Вже якось би намагалась вижити у цьому світі, що незабаром буде охопленим полум’ям війни. Але зараз, коли залишається лише спуститися знов до підземної країни і знайти необхідний артефакт, доведеться відступитися від своїх зарікань і зробити це. Від однієї думки хололо у грудях. Тому я теж добрим настроєм та балакучістю не відрізнялась.

Та я просто не уявляю, яким чином це провернути, щоб знов не потрапити у наречені до котрогось із принців, які знов почнуть намагатися позбавити одне одного життя. Особливо страшило те, що Молін зі мною, точно, не піде. Дворфія для нього назавжди буде пов’язаною із рабським нашийником.