Глава 35. На крок від плахи.

Невеличка кавалькада залишила столицю темних. Я їхала посередині, а мої супутники, лорд Молін та середній принц Світлолісся Таріель - зліва та справа. Молін у капюшоні, щоб гострі вуха не спровокували постріл здаля, а білявий принц, навпаки,  розпустив довге волосся, щоб здалеку видно було, хто є хто.  До того ж, для нас знайшли білосніжних єдинорогів. Їм дали чіткі інструкції: доставити вершників до палацу короля Світлолісся найкоротшим і найбезпечнішим шляхом. Розумні тварини кивали, та розмовляти з нами не погоджувались, лише пофиркували між собою.

По території Темнолісся нас супроводжував ще й збройний загін, щоб убезпечити він нападу якихось хижаків типу звірозайців. Я ще пам’ятала минулий бій, коли темні воїни перетворилися на вовкоподібних істот, а чорні єдинороги - на бойових монстрів. Жахлива картина, добре, що такі небезпечні істоти на нашому боці.

Цього разу минувало, нікого небезпечного на шляху ми не зустріли, і, провівши нас до кордонів Світлолісся, загін повернув назад. Темний ялиновий бір змінили світлі березові гаї, запашні луки, дзвінкі джерела.

Уздовж усього кордону розміщались пости світлих. Нас майже одразу побачили, та не пролунало й пострілу, бо світле волосся Таріеля розвивалось на вітрі і слугувало візиткою, та й моє волосся ближче до світлого, а Молін у капюшоні якось за компанію з нами.

Вилетівши на пост, Таріель підняв єдинорога диба. Розумна тварина заіржала, повідомляючи усіх, що повернувся принц. Назустріч йому виходили і ельфи, і єдинороги, падали на коліна, здіймаючи руки, вигукували слова привітання та торжества. А я бачу, що середнього принца підлеглі люблять.

- Я повернувся! - кричав Таріель, і очі його сяяли. - Я знову з вами! Тепер усе буде добре!

- Принц повернувся! - летіло звідусіль. - Принц знов із нами! Усе буде добре! Смерть темним!

- А оце вже ні! - У голосі ельфа задзвеніли залізні нотки. - Темні - благородні ельфи. Мені не спричинили жодного зла. Ми все обговорили і про все домовились. Нас чекає не війна, а мир! Мир, чуєте! Залишилось лише королю підписати договір!

Новина про мир ще дужче порадувала солдатів і чутка понеслась попереду нас. «Принц Таріель домовився про мир! Принц Таріель запевнив, що все тепер буде добре!»

Ми їхали, мов переможці, у променях слави. До нас приєднувались інші пости, інші загони і до столиці Світлолісся прийшла ціла армія. Армія щасливих ельфів, які вже готувались загинути у жорстокому бою - і раптом отримали квиток у життя.

- Принц Таріель! - лунало звідусіль. - Слава принцові! Хай буде мир!

А як зустрів нашу армію народ! Матері, сестри, дружини, наречені, діти… Усім, усім потрібен мир. У мене сльози на очах виступали.

А у серце закрадалася тривога. Якось усе надто гладко виходить. Ми немов продовжуємо пливти під вітрилом на човні. Не може ж бути, щоб усе так складно складалося…

І от ми предстали перед світлі очі короля.

Світлий ельф, вродливий, не дивлячись на поважний вік, не дивлячись на мерзенний характер, не дивлячись на гнів, роздратування, незадоволеність, що постійно живуть в його голові. Тому й краса ця холодна, неприємна навіть. Трон золотий, з високою спинкою та рунною в’яззю. У руці товста золота палиця із коштовним набалдашником. Нижня частина тіла монарха прикрита дорогим покривалом. Під ним потроху відростають калічні ніжки. Лють ельфа-інваліда можна зрозуміти, та він же сам винний. Дивлюсь на скривлене гнівом обличчя і не знаю, чи вдасться достукатись.

- Таріель Лон-Храванон, сину… - хрипить король. - Тобі вдалось втекти від тих смертників!.. А ми вже завтра збирались вирушити на Темнолісся. А твої брати? Вони залишились у в’язниці?

- Здрастуй, батьку. Мої брати у темних, але не у в’язниці. З ними добре поводяться і вони мають усе необхідне.

- Не вигороджуй цих покидьків! - голос короля дрижить від гніву.

- Завтра ти, саме ти, сину, станеш на чолі армії, і ми визволимо твоїх братів, а цих викиднів знищимо зовсім або заженемо назад до печер, звідки вони вибрались!

- Наступу не буде, батьку. Я домовився про мир.

- Та як ти смієш заперечувати! - монарх стукнув палицею по підлозі, по мармуровій плитці аж тріщини побігли. - Розумію, тебе катували, тебе примусили…

- Я дію на власний розсуд, батьку, тому що бачу, як живуть і як ставляться до нас темні. Хіба вони нападали на нас?

- А ось це?! - вказав король на калічні ноги.

- Це пустопорожня розмова, - зітхнув Таріель. - Нам не потрібна ця війна. Ти підпишеш мирний договір - і моїх братів відпустять у ту ж мить.

- І ти повірив темним?!

- Мене ж відпустили. Вважай мене послом миру від Темнолісся.

- Тебе, світлого принца?! - монарх ухопився за серце.

- А зі мною, - продовжив принц, - лорд Молін, посланець миру від Співдружності островів, та леді Діана, посол миру від Дворфії.

- Ти втратив глузд, сину! Ніякого миру бути не може! Ми повинні захистити Світлолісся! Зберегти меллорни від жадібних рук загарбників!

- Ваша величність. - наважилась заговорити я. - Мушу попрохати у вас один-єдиний горішок з меллорну, він допоможе мені покликати на допомогу первозданних. Старші ельфи допоможуть встановити на планеті мир.