Глава 34. Торги, ідеї та відвідини.

Усі очі королівського сімейства були переведені на мою скромну персону.

- І що ж за ритуал збирається провести леді Діана? - трохи шепеляво запитав Ельфар Дванадцятий.

А що приховувати?

- Я збираюсь викликати на допомогу первозданного ельфа.

- Справжні ельфи пішли тисячоліття тому! Це неможливо!

- Пішли, але серед безцінних знань, що зберігаються у бібліотеці, описано спосіб зв’язатися з первозданними при потребі.

- Ах! - прокотилося залою.

- Для ритуалу потрібно зібрати Кристал Влади, перстень, омитий кров’ю королівського роду Дворфії і горішок з меллорну. Місце проведення - Пуп Ельфії. Слова закляття подані у книзі. Все.

- Ти збираєшся викликати первозданного, щоб він допоміг встановити мир на планеті? - обережно запитав король.

-  Звісно. А що ж ще?

Якщо по честі, то понад усе я хотіла б попрохати першоельфа відкрити для мене портал на батьківщину, та зараз, коли розумію, що без допомоги старших Ельфія згорить у вогні війни, я не можу поставити власне бажання вище усього світу. Так, я попрохаю допомоги у встановленні миру. А зі своїми проблемами якось сама розберусь. Потім.

- Якби ти сказала, дитя, що тобі не вистачає лише Кристалу Влади, я власноруч виніс би тобі яхонт. Але твоя ідея така хитка. Світлі не дадуть тобі й листка з меллорну! Колись, ще в давні часи, Золотих дерев росли цілі гаї, вони й давали старшим незмірну силу та довгу тривалість життя. Коли вони залишили нас, Світлі захопили гаї меллорнів і нікого до них не допускали. Та Золоті дерева почали всихати, сила їхня танула на очах. На сей день залишилося лише два дерева, які вони бережуть, мов зіницю ока. Ще до того, як наших предків витіснили до печер, темні намірялися викупити хоча б кілька горішків, щоб розмножити меллорни. Пропонували заплатити чим завгодно. Та це лише спричинило війну.

- І все ж я спробую.

- Добре, Діано. Якщо світлі подарують тобі горіх Золотого дерева, я віддам Кристал Влади. А поки що краще нехай полежить у королівській скарбниці.

- Згодна. І ще одне. Я б хотіла зустрітися із світлими принцами.

- Не віриш, що вони у порядку?

- Вірю, просто поспілкуватись.

- Це можливо. Двох старших тримають в окремих покоях під замком, а ось молодший вільно тиняється. Він вже майже став членом сім’ї і на сьогоднішній вечері відсутній лише через те, що ми хотіли поговорити з тобою і Моліном без сторонніх вух.

- Дорніель доволі милий! - хихикнула Нураєль.

- І ще одне, - продовжила я. - Моя думка така, що слід відпустити зі мною принаймні одного з принців, хоча б і наймолодшого, Дорніеля. Це б було добрим знаком мирних намірів темних. Та й додало б безпеки нашій невеличкій групі.

Король подумав якусь мить і прийняв рішення:

- Ти права, дитя. Візьмеш із собою одного з принців, тільки не старшого. Нащадок нехай побуде поки під вартою.

Я подумки потерла руки. Поки що все складається саме так, як я хочу. Дуже сподіваюсь, що й далі все буде добре.

Після обіду Ельдар та його наречена Нураель підхопили Моліна і потягли до себе. А мене приставлена служниця повела до принца Дорніеля.

Юнака ми знайшли у бесідці в компанії з пляшкою еля. Він виглядав бадьорим та цілком задоволеним.

- Дорніель!

- Діано! Я так радий тебе бачити! Знаєш, як мучила мене провина, що не вберіг і кляті дворфи захопили тебе!

- Що б ти міг зробити, Дорніеле? Не бери в голову. Може, воно й на краще вийшло.

- Як тобі вдалось повернутись, люба?

Я переказала усі свої пригоди, звісно, без подробиці, а також зізналася, що привело мене до Темнолісся і який результат мала бесіда із королем темних.

- Я про все домовилась, Дорніеле! Ельфар Дванадцятий відпускає тебе! Ми разом поїдемо до твого королівства!

- Але я не хочу, - здвигнув плечима юнак, неначе скидав з плечей набридлу одежину.

- Як? Не хочеш повернутись додому?

- А що я там не бачив? Батька-деспота? Косі погляди? Нудьгу та постійні розмови про війну? При темному дворі все по-іншому. Звичаї тут інші, ставлення до тих, хто трохи не такий, толерантне. Знаєш, Діано, я потоваришував із принцом Ельдаром та його чарівною нареченою Нураель. А ще в мене з’явився друг, - підморгнув Доріель.

Ось так. А я тут парюсь, як витягти доброго знайомого з полону, а його й за вуха не витягнеш.

- Отже, не поїдеш?

- Не поїду, - покачав головою принц.

- Що ж робити? Піду, запропоную Телю, тобто, Таріелю.

Дорніель провів мене до покоїв середнього принца. Коло дверей на софі сторожував-відпочивав охоронець. Так, робота - не бий лежачого. Молодший принц навідати брата не висловив побажання, тож на зустріч до полоненого я пішла сама. Охоронець відчинив двері, пропустив мене і зачинив за моєю спиною.

- Гукнете, міледі, коли надумаєте повертатись.