Глава 33. Темний двір Ельфара Дванадцятого.

Дорогою нам раз у раз зустрічались пости та озброєні патрулі, але ніхто нас навіть не зупиняв, бо наші єдинороги перемовлялися із зустрічними і пояснювали, що ми велике цабе, тобто, важливі птиці, що поспішають на зустріч з монархом.

Столиця виявилась великою і несхожою на те місто, де довелось побувати мені на початку подорожі, бо займала схил пологої гори, де будинки розміщалися ярусами, і передгір’я, де й розташовувалась королівська резиденція. Повсюди було багато воєнних і відчувався постійних рух, а у повітрі витала тривога, що свідчило про неспокійний стан у королівстві.

Схоже, що вістка про нас прилетіла швидше, ніж ми самі, бо варто було під’їхати до муру, що огороджував королівський замок разом із конюшнями та підсобними приміщеннями, як нам одразу повідомили, що Його величність Ельфар Дванадцятий вже зачекався, і повели на аудієнцію.

- А як же наші «коники»? - озирнулась я.

- Ми їх у найм брали, отже, вони повернуться у дім старости. Самостійно.

Добре мати розумних «коників».

У залі для прийомів на нас, дійсно, вже очікувало королівське сімейство: володар Темнолісся Його величність Ельфар Дванадцятий, його дружина Міріель Прекрасна, спадкоємець, вже знайомий мені принц Ельдар та його чудова наречена Нураель. Обличчя чорнявих вуханів виражало найвищий ступінь зацікавленості.

- Це вона, потраплянка, яку ти посилав на перемовини із принцом Дорніелем? - швидко обернувся до сина монарх.

Той кивнув і щиро посміхнувся мені.

- Лорд Заблуда-Молін та леді Діана, посол миру від Дворфії! - оголосив дворецький наше прибуття.

Лорд? То мій провідник не такий вже й простий?

- Підійди до мене, дитя! - простягнув руку Ельфар Дванадцятий.

Я лише мить коливалась, а Ельдар вже підбіг до мене, простягнув долоню і повів до короля. Монарх по-батьківськи обійняв мене, чим дуже здивував.

- Ми щасливі, що ти повернулась живою та здоровою, дівчинко!

- Мені батько вже голову прогриз через те, що я відпустив тебе у таку небезпечну подорож беззахисною, - пояснив Ельдар. - Ніби за твоєю спиною не стояв цілий загін добрих воїнів. Та ти ж сама збиралась відвідати світлих, я лише скористався твоєю допомогою!

- Ти використав дівчинку, сину! - погрозив пальцем Ельфар Дванадцятий. - А це зовсім не по-королівськи: перекладати складну та небезпечну роботу на плечі юної невинної леді!

Нураель обійняла мене, мов найкраща подруга, а королева Міріель погладила по голові. І не чекала навіть такої зустрічі!

- Ходімо… Ходімо до Ультрамаринової зали, де вже накритий святковий стіл. У ногах правди немає. За добрим обідом і поговоримо! - Король підхопив мене під руку і повів, я лише погляд встигла кинути на ошелешеного Моліна.

Королівське сімейство попрямувало, перешіптуючись, слідом.

- Друже Моліне, не відставай! - гукнув принц Ельдар.

На нас чекав справді королівський обід із переміною блюд, виночерпіями за спиною, та чередою слуг, радих виконати найдрібніше побажання. Мене посадили між королем та принцом і обоє радо спонукали мене спробувати то ось цього білого тунайського то он того червоного заліського. Та я сьорбала потроху, щоб не наклюкатись, бо у бесіді з монархами слід тримати голову свіжою.

Перш за все мені довелось повідати про свої пригоди і передати, що король Дворфії серйозно готується до війни, хоч і не проти підписання миру та налагодження зв’язків, які будуть на користь обом країнам.

- Усе це чудово, - зітхнув Ельфар Дванадцятий, - та дворфи - не проблема номер один. Тим паче, ти кажеш, що принаймні місяць підземний народ не починатиме бойових дій, та й почне військову операцію з Островів, а не з нас…

- Але чому не вирішити усе зараз і назавжди? - Вигукнула я шоковано, я тут з ніг валюсь, поспішаю донести пропозицію миру, а від неї просто відмахуються.

- Як ти уявляєш собі це, дівчинко? Ніхто з темних не ризикне сунутись на території дворфів.

- Але ж посланці йтимуть з миром!

- Поки вони це пояснять, то тричі перетворяться на трупи. Така реальність, дитя. Та й для підписання договору ми із королем Хромом маємо зустрітись, а я цього не уявлю і в страшному сні. Хоч темні і жили багато років у печерах, так у верхніх, до глибинних володінь Дворфії я не сунуся, а їхній володар не заявиться до Темнолісся.

- Повинні бути якісь шляхи, щоб обійти перепони! - обурилась я. - Навіщо тоді взагалі я несла майже він центру планети мирні пропозиції?

- Про це ми подумаємо потім. А ти їж, дитинко, їж…

Я їла. Їла і думала. У чому ж річ? Коли мирні ініціативи Дворфії на надто зацікавили темних, то через що мене так радо зустріли? Не повірю, що через мої вродливі очі.

- Ваша величносте, - я облизала виделочку. - А що ж тоді для Темнолісся являється проблемою номер один?

- До війни із Дворфією місяці, а війна із Світлоліссям на порозі, - очі короля потемніли, та більш нічим він не висловив свій гнів.

- Через те, що я не встигла толком домовитись із принцом світлих Дорніелем? Але ж ми переговорили і він підтримав пропозицію. Він був не проти донести до батька ідею миру та взаємодопомоги! Що ж пішло не так?