Глава 29. Бібліотека первозданних та звана вечеря.

- Моліне, а як тебе пропустили? В тебе також є доступ до ельфійської бібліотеки?

- Король наказав пошукати, чи не зможуть якість древні знання допомогти у протистоянні із дворфами, тому я тепер супроводжуватиму тебе. Якщо зустрінеться щось, що зможе зацікавити тебе, я гукну.

- О, це просто чудово! - зраділа я. Все ж встигла звикнути до свого провідника, з яким довелось пережити небезпечні пригоди під час втечі.

Я взяла до рук одну з давніх товстих книг, погладила ніжно коричневу шкіряну обкладинку - і не змогла прочитати навіть назви. Начебто і літери знайомі, а докупи не складу.

- Стародавня мова, санскрит, - пояснив лельф. - Хоч із неї виросли усі ельфійські мови…

- І українська, моя рідна, - додала я.

Лельф кивнув:

- …Але читати древні тексти важко. Та не турбуйся, Діно, ось це допоможе! - З цими словами він надів мені на шию простеньку шнурівку із круглим дерев’яним амулетом.

У нього на грудях бовталась подібна. Я опустила очі до книги і - о, диво! - змогла прочитати: «Створення світу».

- Можеш одразу відкладати, - порадив Молін. - І взагалі, відкривай одразу на другій сторінці, де зазвичай первозданні розміщують зміст, і дивись, чи є щось таке, щоб зацікавило.

О, мене цікавило усе! І створення світу, і світобудова, і життя перших ельфів, теологія та філософія. Але, якщо я читатиму підряд, то до потрібного ніколи не дійду. Коли б переді мною була вічність. А переді мною лише місяць, і то у крайньому випадку.

- Скільки віку цим книгам? Десятки, сотні років?

- Тисячоліття.

- Як же вони збереглися?

- То магія первозданних. Вони ще в давні часи мали знання та вміння, які наступні покоління втратили, а тепер відновлюють по крихтам.

Здається, Молін забув, для чого його відправив до бібліотеки король, бо весь час був поряд, подавав мені книги, обтрушуючи пил, ставив назад на полиці, відгукувався на кожен мій поклик. До читання я так і не дійшла, переглядаючи лише заголовки та зміст. Добре, що поруч був лельф, без нього я напевно вже зачиталася б і забула про все.

Непомітно підкрався вечір.

- Час повертатися, - забрав з моїх рук черговий том Молін.

- Я не голодна, бутерброди, що ми захопили із собою, були дуже доречні. А щодо пізнього часу… Вдома не раз засинала й у час, й у два ночі, тож я ще попрацюю.

- Не в тім справа, Діано. Король запросив нас на вечерю, а запрошення Його величності, як ти сама розумієш, ігнорувати не варто.

Я тяжко зітхнула. Коли б моя воля, не виходила б з бібліотеки до ранку, поки з ніг не звалилася б. Гадала, що король про мене вже й не згадає, і у мене буде цілий місяць у розпорядженні. Втім, що дивного? Звісно, його цікавлю я, як виходець з іншого світу, та й про Дворфію можу розповісти немало, а про можливих ворогів островитянам слід дізнатися якомога більше.

- Йой! І як же я покажусь на званій вечері у такому вигляді? - Огледіла я свій костюм, який був дуже пристойним. Колись. Після втечі, подорожі печерами, сутичками із дацюками, а потім ще й з сімейством колобків він став пошарпаним та брудним. - І так довелось предстати перед королем та двором у такому ганебному вигляді. Та той раз хоч можна було скинути на те, що ми з дороги… Не додумалась прихопити щось зі свого гардеробу у Дворфії…

- Нічого страшного. Тим паче, що на Островах жінки брючні костюми не носять. На тебе й так дивились, як на якусь екзотичну квітку. Про одяг я потурбуюсь.

Молін провів мене до покоїв і пішов. Пообіцяв, що скоро повернеться. А я першим ділом навідалась до ванної кімнати. На поличках були засоби для тіла та для волосся, піна й ароматна туалетна вода. Я із задоволенням вимилась і зовсім розслабилась у теплій воді, вилазити ніяк не хотілося.

- Діно! - почувся раптом голос лельфа. - Сукня готова, вилазь, бо не витримаю і складу тобі компанію!

І тиша. Як розуміти його слова?

Знов почувся голос Моліна:

- Може, спинку витерти?

Жартун!

- Дякую, сама справилась, - озвалася, витираючись на бігу. - А ти не міг би  залишити кімнату, поки я вийду й одягнуся?

- Виходь, я не сором’язливий!

- Так може я сором’язлива?

- Не сказав би…

- Нахабник!

- Зовсім ні.

- Тоді подай сукню сюди! - Я прочинила трохи двері і висунула руку в щілину.

-  Але ж сукня застібається на спині і без мене тобі не впоратись…

- Давай швидко!

В моїй руці опинився м’який безшовний бюстгальтер на широкій резинці.

- Далі!

В долоню лягли короткі обтягуючі панталончики.

- Ще!

Отримала пояс із застібками для панчох.

- З панчохами ти сама не справишся, - озвався юнак.