Глава 25. Мій особистий інтерес.

Я тільки у кіно бачила, як стрибають з потяга під час руху! Рухались ми не надто швидко, і однаково було страшно. Дуже страшно. Не типова з мене героїня роману. Була б типова, зараз би весело підскочила мало не до стелі і приземлилася вже на, скажімо так, пероні. Та ще б і супутника на плечах перенесла. І супутник мій був би принцом, а не звичайним напівкровкою. Стоп. Досить з мене принців, проходили вже це. Ледве ноги забрала, хоча бовваніло попереду заміжжя та навіть у перспективі королівство.

- Діано! Ти мене не чуєш?

- Га? Що?

- Час.

Наш потяг викотився з тунелю до печери, Молін викинув спочатку рюкзаки, потім мене. Якось так вдало, що впала я на його великий рюкзак і майже не забилася. Ну от, а ти боялася, Діано! Навіть не зрозуміла, як все вийшло так швидко.

Слідом вистрибнув напівкровка, пробіг кілька кроків, таки впав, боком, перекотився за інерцією кілька разів і зупинився. Потім потрусив головою, встав, похитуючись, і кинувся до мене, трохи шкутильгаючи.

- Діано, ти як? Ціла?

- Начебто ціла… - Я сіла, обмацуючи ребра. - У рюкзаку нічого такого не було? Бо, напевно, подавила.

- Аби ти ціла була…

В цю мить потяг докотився до кінця рейок і з гуркотом врізався у стіну. Зім’явся, мов дитяча іграшка. Я з побоюванням подивилась угору, чи не завалиться щось на голови? Здається, нічого не падає, та напівкровка підхопив рюкзаки, стиснув мою руку.

- Біжімо!

Я озирнулась. З тунелю викочувалась темна хвиля диких дацюків і вони явно були налаштовані поснідати. О, ні! Що ж робити?

Та я не встигла навіть замислитись. Молін потягнув мене до якоїсь на вигляд сталевої будови, вона була прямокутною і неначе врізалася у стелю. Ні вікон, ні дверей… Помилилась, двері є, просто виглядають вони, мов розріз на маслі, не побачила, поки не наблизилась. Я навіть не помітила, що зробив Молін, та при нашому наближенні стулки поїхали у боки, відкриваючи прохід. Ми заскочили всередину і стулки поповзли назад, відрізаючи нас від зграї дацюків. Мій супутник натиснув на панелі кнопку. Підлога під ногами здригнулася і поповзла вгору.

- Ліфт?

- Саме так! Мало не у центрі нашої Співдружності. І ніхто нагорі досі не знає про плани дворфів!

Будівля без вікон виявилась досить просторим ліфтом, за раз, судячи з усього, він міг підіймати не менш як десятки три дорослих дворфів. Хром Третій, і справді, серйозно готувався до війни. Пригадую, він збирався сперш захопити практично беззахисні Острови, що зовсім не очікують нападу, а потім використати їх як плацдарм для наступу на ельфів.

- Темні ельфи здогадуються про небезпеку. Коли я була нагорі, то повинна була, за дорученням принца передати запрошення світлим з метою укладання угоди про воєнну допомогу при захисті від дворфів. Правда, я тоді провалилась у пастку, приготовлену дворфами, і уявлення не маю, чим усе закінчилося.

- Я теж здогадувався. Тільки мене ніхто не хотів слухати. Ми ж на Островах, нас захищає Океан. Як би підземні мешканці дісталися до нашої Співдружності? А насправді вони пробралися у саме серце Співдружності, на центральний острів, пробили скелю і влаштували підйомник мало не коло самої столиці. Мене й схопили, коли я шукав докази наближення війни.

- Що ти називаєш Співдружністю, Моліне?

- Наше королівство складається з дванадцяти окремих Островів, на кожному править герцог і кожне має автономію. Тринадцятий, центральний, острів - то вотчина короля і його сім’ї, та водночас осередок нашої Співдружності. Острови мають тісні зв’язки і пов’язані політичними, торговими, дослідницькими та культурними договорами.

- Скажи мені, як так трапилось, що у цьому світі люди, як раса, відсутні, але є напівкровки, ви?

- Коли звідси пішли справжні ельфи…

- Справжні ельфи? - невиховано перебила я, бо щось перестала розуміти.

- Спочатку у нашому світі жила раса первозданних. Вони не ділилися на темних та світлих, а були єдиним, величним та могутнім народом. Ми - то їхні недолугі діти, які почали годувати власне его, намагатися звеличитись, примусити усіх вірити у свою правду. А правда… вона у кожного різна. Люди з’явились пізніше, були слабшими за своєю природою, зате плодовитими і вигадливими, непосидючими та нескореними. Між людьми та дітьми ельфів почалися сварки. Поступово людей витіснили на континент, розміщений у Океані. Ельфи ділилися на угрупування за світоглядом та між ними теж починались конфлікти.

Врешті решт первозданні не витримали і залишили наш світ, ми не знаємо, куди вони пішли. Відкрили портал до іншого виміру і зникли назавжди. Після цього мало не розгорілася справжня війна. У результаті значна частина ельфів, що називали себе дворфами, просто пішла жити глибоко під землю. Інші остаточно розподілились на темних та світлих, обидва угрупування доводило, що вони - нащадки справжніх. Хоча, по честі, через що було сперечатись? Ми усі - їхні нащадки. Тільки поступово зменшувалась тривалість життя ельфійських дітей і вони втрачали сили, які мали первозданні. Первозданним було під силу змінювати світи, сучасні ельфи мають небагато власних сил та вмінь і здебільшого спираються: світлі - на науку, темні - на магію, дворфи - на техніку. Більшість ельфів виступало за чистоту крові. У багатьох світах спрацьовує закон розчинення ельфійської крові. Як, наприклад, у вашому. Ваші ельфи виродились, і навіть у тих, хто й досі несе частину їхніх генів, ельфійські риси та здібності майже не виявляються. Наші ельфи прагнули чистоти і контакти з расою людей ставали все рідшими. Щоправда, деякі не вбачали у змішуванні крові нічого поганого. Коли трапився Великий Потоп, він мало не знищив континент, на якому оселилися люди, залишилися лише окремі острови. Після Потопу ті ельфи, що співчували людям, вирушили на човнах на допомогу, привезли їжу, одяг, необхідні речі. Людей залишилось небагато, здебільшого жінки та діти. Ельфи-волонтери допомагали будувати домівки, відновлювати ліси та поля. Більшість так і залишилася на Островах, брали за дружин людських дівчат та вдів. Поступово наші раси на Островах так змішалися, що вже не знайти ні чистого ельфа, ні чистої людини. Зате на ельфійському континенті зараз шлюб між різними расами заборонено законом. А дворфи, навпаки, хотіли б покращити кров, бо починають вироджуватись, та не бажають мати ніяких зв’язків з ельфами через давню ворожнечу, тож і полюють на потраплянок.