Глава 18. Принц Срібний.

Камеристка, на яку я кинула запитальний погляд, тільки плечима здвигнула, мов, нічого не можу вдіяти. Трійко охоронниць просто пристроїлись позад мене з незворушним виглядом. А Абу Статечний, Принц Срібний, зі спокусливою усмішкою на вродливому обличчі підхопив мене під лікоть і зашепотів, схилившись до самого вуха:

- Дорога Діано, я так співчуваю, що з твоїм нареченим трапилось лихо…

О, чия б корова мукала! Якраз Срібному Принцові найбільш вигідно, щоб Рут простягнув ноги, бо він по закону наслідує його майно, звання та навіть наречену, тобто, мене.

- О, таке нещастя! - Я змахнула неіснуючу сльозину і поглянула у чесні очі Абу.

Якщо по правді, то середній принц доволі вродливий. Чіткі риси класичного обличчя, чорне блискуче волосся, виразні очі. До речі, у королівського сімейства вуха звичайні, людські. Щодо зовнішності, то йому швидше підходить звання Золотого Принца. Та, як я розумію, тут звання розподілили по старшинству та родовищам, які були видані батьком: Ілан - Платиновий, Рут - Золотий, Абу - Срібний Принц. А про молодших, Тіра та Гая, навіть не знаю, стало нудно і я прослухала, коли їх представляли. Абу дещо виділявся серед братів за будовою обличчя, видно, дались взнаки якісь давні крові і його очі отримали мигдалевидний розріз. Та й вилиці були виразніші, а губи мали спокусливі форми. Такий собі красунчик. Вуса та борода, звісно - це не те, що подобається мені в чоловіках, та у дворфів так заведено, гладко вибритого мені не знайти. Як що не рахувати це, то єдиним недоліком виявився низький, як на мене, зріст, бо не подобається мені дивитись на чоловіка згори униз. Рут хоч рівний зі мною. Може, я й не права. Та хоч як розповідайте мені, що судити слід не за зростом, а за душевною добротою, інтелектом, вихованістю, я можу уявити нижчого за себе чоловіка добрим другом, братом, та не коханим, пробачте. Хай би дворфи одружувались на дворфинях, які значно нижчі, і ніяких тобі проблем.

Якщо мій наречений одужає, на що я дуже сподіваюсь, король обіцяв виконати будь-яке моє бажання. Важко з бажаннями, коли вже володієш незліченними скарбами, коли тебе усі обожнюють і змахують пилинки з твого сліду, коли у тебе на вибір п’ять принців. Та я бажаю відмовитись від усіх цих благ, попрохати монарха, щоб відпустив мене нагору, туди, де світить сонечко і повіває вітерець, де квакають у очеретах жабки, а повітря пахне травами…

- То як, Діано, якою буде твоя позитивна відповідь?

- Що? - Виявляється, я задумалась і зовсім прослухала, що мені вішав на вуха середній принц, чи то лапшу, чи спагеті.

- Ти де була? - звузив очі Абу. - Я стільки перед тобою розпинався, а ти мене навіть не слухала!

- Що дивного? - здвигнула плечима. - Я думками зараз коло свого нареченого, дуже про нього турбуюсь. Так що ти хотів сказати, Абу? Нічого, що я так тебе називатиму, бо не можу запам’ятати усі імена та регалії?

- Можна, ми ж вже не чужі люди, так, Діано? - улесливо схилився до мого вуха принц.

- Не чужі, - підтвердила я. - Через кілька днів я стану дружиною  Рута і увійду у королівську сім’ю.

- Якщо, звісно, братик одужає. Чув, що йому зовсім погано… Але й у найгіршому випадку, ти увійдеш у сім’ю, бо я, як чесний дворф, прийму на себе усі братові зобов’язання.

Ах, ти ж, гнидо! На дев’яносто процентів певна, що ти  брата і занапастив!

- А поки що, - продовжував Срібний Принц, підіймаючи очі вгору, - ми будемо молитися, бо нічого іншого не залишається. До джерел живої та мертвої вони немає доступу, а без них…

Не буду розповідати Абу, що запропонувала альтернативні методи зцілення, нехай повтішається поки.

- Будемо сподіватися на краще, - покивала я.

- А поки що слід розвеселити своє серце, Діано, бо життя продовжується. Ти молода й вродлива, чистокровна людина, маєш радіти тому фактові, що потрапила до Дворфії і тепер маєш можливість стати справжньою принцесою.

- У мене й у рідному світі непогані перспективи були.

А що, перспектива закінчити вуз, знайти своє місце у житті, стати незалежною та забезпеченою особою, користуватись усіма благами розвинутого світу, подорожувати, вдосконалюватись.

- Гадаю, жодні перспективи, які у тебе були на батьківщині, не перекриють можливість стати королевою Дворфії. А я поруч із тобою сяду на трон…

- Пррр!.. Твій брат ще живий, а ти вже на трон дупу містиш! - пригальмувала я нахабу.

- Звісно, ми усі сподіваємось на одужання Золотого Принца, та слід мати на увазі і той варіант, що цього не станеться.

- І приміряти корону?

- Чому б і ні? З мене буде кращий король, ніж з того віршомаза!

- Дякую, що провів, Абу, та ми вже на місці. До своїх покоїв не запрошую, вибачай.

- Я й не набиваюся, - фиркнув принц. - Просто пропоную повечеряти разом, бо сьогодні усі бігають навколо мого брата і можеш просто залишитись голодною.

Голодною я, звісно, не залишилась би, та зайва інформація мені не завадить, бо ніхто не знає, як воно далі складеться. Тому я погодилась.

- Дякую за запрошення, Абу. Звісно, я повечеряю з тобою.

Незабаром ми вже сиділи разом зі Срібним Принцом за столом. Поглянувши на усі ті страви, невідомо з чого приготовлені, я попрохала Дору принести щось рибне, і тепер колупалася у фаршированій рибині, ретельно очищаючи її від фаршу, склад якого залишався під великим сумнівом. Моя камеристка при мені покуштувала справу, щоб я не боялася, і застигла суворим істуканом за моїм плечем. Охоронниці також знаходились у кімнаті, хоч Абу кривився, давав гарантію недоторканності та безпеки. Звісно, йому хотілося залишитись зі мною тет-а-тет, та мені було на руку мати поруч охорону, навіть не стільки задля захисту від невідомої небезпеки, а як запоруку, що не буде особливо нахабних залицянь з боку Срібного Принца.