Глава 17. Казковий подарунок та нові негаразди.

Коли король пішов, у мене вже не залишалось сил більш ні на що, окрім забратися під ковдру і заснути. А з настанням нового дня час побіг, немов заведений.

- А раба мого нагодувати? - нагадала я, коли Дора поставила на столик сніданок.

- Зараз принесу, міледі. Спочатку скуштую вашу їжу, щоб ви не боялись їсти, - дворфиня узяла пальцями кусочок риби і відправила до рота. - Ось, все в порядку.

- Дякую.

Я прийнялась за сніданок, а камеристка пішла за їжею для раба.

- Дора, знайди мені документи, я хочу хоча б знати, як його звати, - попрохала я, коли вона повернулась і поставила перед юнаком миску. - Якось незручно називати його рабом.

- Це нелегка справа. Ваші подарунки досі не розібрані, та я спробую.

- Спробуй, будь ласка. Та не завадило б знайти для нього якийсь матрац та ковдру. Що за справи, що жива істота спить у кутку?

- Як скажете, міледі.

Сьогодні треба приділити нарешті увагу напівкровці, бо дивитись на нього боляче. Та, як часто буває, планам не вдалось здійснитися.

Спочатку прийшла модистка з першою приміркою весільного наряду.

Потім Дора нагадала, що непогано було б провідати нареченого, що я й зробила під наглядом вірної камеристки та охоронниць.

Посильний знайшов мене у принца Рута і передав, що Його величність чекає мене на обід.

Обід відбувся тет-а-тет у невеличкій особистій їдальні короля. Я мала невеличку надію, що наша минула розмова не пішла за вітром, і Хром Третій надумав мене відпустити нагору до ельфів у вигляді гонця миру. Та надія була марною, король запросив мене зовсім з іншого приводу.

- Дорога Діано, у мене є для тебе сюрприз!

- Люблю сюрпризи, якщо вони, звісно, приємні.

- Хіба я можу вчинити щось неприємне для тебе, люба?

- Сподіваюсь, що ні.

- От побачиш, тобі сподобається.

Обід продовжився за розмовою, яка не мала ніякого значення, а після нього Його величність запросив мене до власної карети-автомобіля і ми поїхали, спочатку перетнули велетенську площу, заповнену статуями та фонтанами, потім звернули на одну з бокових вулиць-променів.

- Як тобі столиця? - поцікавився король.

- Розкішна.

- Занадто розкішна. А центр так і зовсім. А ще занадто багато натовпу, занадто багато карет, занадто багато галасу. Хотів би я жити десь у віддаленості та тиші, та хіба це можливо, коли ти - правитель великої країни? А от вам із Золотим Принцом, поки не прийняли на себе тягар влади, можна пожити в своє задоволення.

Я задумливо почухала потилицю. Щось не уявляю життя разом із Рутом. Не принц моєї мрії. Невже вищі сили помилились?

- А ось мій сюрприз! - почула я останні слова короля, бо каретомобіль смикнувся і зупинився.

Я визирнула у вікно. Ми зупинились перед казковим палацом, фасад якого був викладений бурштином. Сонячний камінь пропускав у глибину світло прожекторів, що робило його дивовижним. Сам палац, окрім фасаду, як тут і заведено, ховався у товщі скелі, та три поверхи вказували на його значний розмір. Вікна були широкі, світлі. На другому та третьому поверсі кріпилися округлі балкончики з різьбленими перилами. Казка ожила!

- Що за диво?.. - прошепотіла я.

- Палац, який я дарую тобі і твоєму нареченому, Діано!

Сказати, що я вражена - то замало. Я й справді тепер казкова принцеса у казковому палаці. Залишилося покохати принца, що, виявляється, не так просто, як здавалось.

- Можна зайти?

- На жаль, ні. Зараз там завершуються роботи по оформленню кімнат. Але до вашого весілля усе буде готово. У вас навіть буде дві скарбниці, до твоєї перевеземо усі подарунки, що ти отримала, хитрунко! - Король жартома посварив пальцем. - Ти тепер не лише цінна своїм походженням, а ще й багата наречена. Хоча, навіть, якщо б ти не мала й грошини, однаково була б найціннішим призом для будь-якого дворфа.

- Дякую, - Намагалась зробити свою посмішку щирою, та Хром Третій помітив.

- І все ж ти не щаслива, доцю. Чому?

- Я… не знаю. Можливо, я просто не готова до заміжжя. Я так мало знаю принца Рута. Він, безперечно, найкраща партія у Дворфії, але я… не встигла його покохати. Та й він мене також. Звісно, я відчуваю, що він мене обожнює, але те саме він би відчував до будь-якої землянки, яка б опинилась на моєму місці.

Король поплямкав, добираючи слова, потім мовив серйозно:

- Не думай, що я тебе не розумію. Добре розумію. Кохання з першого погляду - то лише в жіночих романах гарно виглядає. Насправді неможливо покохати так швидко. Золотий Принц - гідний дворф, вам би походити на побачення, пізнати краще одне одного.

- У нас це називається цукерково-букетним періодом.

- Не знаю, що то таке, але загальний зміст розумію і повністю із тобою згодний. Але не завжди є можливість вчиняти так, як хочеться. Як бачиш, навіть тиждень - занадто великий строк. Чим довше ти залишаєшся незаміжньою, тим більше може відбутися нещасних випадків, і добре, коли не фатальних. Ти - занадто смачний кусень, Діано.