Глава 16. Звана вечеря, дубль два.

Звана вечеря, дубль два. Тільки тепер замість того, щоб сидіти за центральним столом, де зібралась уся королівська родина, поруч із нареченим, я знаходжусь між королем та королевою. Хром Третій особисто вів мене під ручку до столу, залишивши дружину, а тепер приязно посміхається та увесь час щось шепоче на вушко. Королева Матильда, як і завжди, виглядає усім незадоволеною та зарозумілою. Із свекрухою ми, явно, не зійдемось. Чотири принци буквально з’їдають мене очима, а наймолодший Гай ще й похабно посміхається, нагадуючи про вчорашню неприємну зустріч у ресторані. Хоч би швидше перевели увагу на тарілки. За місцевим звичаєм по центру стола розміщені величезні блюда зі стравами, та через те, що дістати ти можеш лише до одного-двох, тарілку тобі набирає обслуговуючий персонал. На трьох присутніх випадає один, так сказати, офіціант, тому сперш свою порцію отримав король, слідом королева, і лише в останню чергу тарілку поставили переді мною. Та їсти ніхто не починав, бо офіціант мав ще наповнити келихи. Яскрава бурштинова рідина сяяла в променях прожекторів. Мабуть, отой славнозвісний коньяк, сльози бога, що самі капають десь у хитромудрому сплетінні підземних коридорів,

Хром Третів піднявся, щоб сказати перший тост, і усі присутні встали, тримаючи у руках келихи.

- Дорогі гості! - король змахнув неіснуючу сльозину. - Я радий, що ви прийшли, щоб розділити з моєю сім’єю щастя. І хоч мій любий син не в змозі сьогодні бути присутнім на цьому святі, та усі наші думи про нього, бо незабаром він стане найщасливішим дворфом у країні, одружившись із найвродливішою дівчиною на планеті. Ми з глибоким задоволенням приймаємо до королівської сім’ї Діану з Землі, зі світу людей! І бажаємо Діані полюбити Дворфію, як свою батьківщину, і стати щасливою дружиною та щасливою матір’ю не менш як десятка здорових міцних малюків!

Чи не занадто? Ми так не домовлялись! Я, що, тільки й повинна, що вагітною ходити?

Король ще щось говорив, та я вже його не слухала, бо усередині щось стискалося з острахом, а я своїй чуйці довіряю. Невже знов щось лихе станеться? Я обвела поглядом залу, зупиняючись на кожному з гостей, і нічого не відчула. Від молодших принців Тіра та Гая линула хіть, заздрість, неприховане бажання загарбати чуже, та не це примушувало зараз стискатись моє серце. Я опустила очі долу і втупилась у тарілку. Що ж мені наклали самого м’яса? Напевно, тут і летючі мишки, і дацюки, що назвою так нагадують мені пацюків. Не їсти буде незручно, а їсти таке я не зможу, бо при одному погляді усередині все перевертається. І переді мною самі блюда з м’ясом. Погляд мій впав на тарілку королеви, що сиділа справа від мене. Там серед м’яса я побачила і шматки смаженої риби.

- Ми підіймаємо сьогодні келихи зі сльозами бога задля того, щоб молодята ніколи не знали сліз та не мали навіть причин для туги. За це і вип’ємо! - завершив промову король і усі припали до келихів.

А я у цей час тихенько перемінила свою таріль з тарілкою Матильди. Їй же однаково. Ніхто й не помітив нічого. Гості, випивши, посідали і перевели увагу на страви, тобто, почали закусювати. Я одразу приступила до рибки, радіючи, що встигла провернути операцію.

Кілька хвилин чавкання, брязкоту столових приборів - і неочікувано відчайдушний крик.

Я мало рибою не вдавилася, коли королева Матильда підскочила і знов впала на стілець, хапаючись за горло та витріщаючи перелякані очі. Вона ніби хотіла вдихнути і не могла. Може, вдавилася?

Усі припинили їсти та застигли, витріщившись на королівський стіл. Матильда сіпнулася кілька разів і впала обличчям у тарілку. Отут усі почали кричати, підхоплюватись з місць.

- Повертайся до покоїв! - смикнув мене за руку Хром Третій, а сам кинувся до дружини.

Тут звідкись з’явилася Дора, міцно ухопила за плече і потягнула геть із зали.

Що ж не везе так із цими званими обідами? Ми просувалися коридорами, заповненими обслугою, і ледь чутним вітром летіло за нами: «Королеву отруїли!»

- Це ж мене, мене хотіли отруїти, а не королеву! - у відчаї закричала я, тільки-но ми з Дорою усамітнились у покоях.

- Як це?

- У мене на тарілці було лише м’ясо, а у королеви я побачила рибу, от і поміняла тарілки, поки всі випивали за наші з Рутом заручини! Ти ж знаєш, що я тільки рибу тут можу їсти…

Мої очі металися по кімнаті, бо тепер я звідусюди чекала нападу ворогів.

- Кому ж це може бути потрібно? Вас тут усі боготворять, на руках ладні носити задля того, щоб ви принесли людські гени до роду, - вигукнула камеристка, заламуючи руки.

- Не знаю. Не знаю! Та факт залишається фактом! На місці Матильди мала бути я!

Дора наморщила лоба:

- Коли так, то слід про це мовчати. Хіба що Його величність має знати…

Стало так страшно, що й не передати. Як же можна жити в такому гадючнику? Та й за сонечком вже починаю сумувати. Ці прожектори ніколи не замінять живого світла. Не хочу я вже бути ні принцесою, ні навіть королевою. Тікати, тікати звідси. Тільки як?

Заспокойся, Діано. З прожогу правильні рішення не приймаються. Ти знаходишся глибоко під землею, у володіннях дворфів, тому втечу слід серйозно обдумати, спланувати. А поки що убезпечити своє перебування у палаці по максимуму.

- Доро, де моя охорона?

- Дівчата змінилися. Сьогодні на варті Кіна, Уррі та Піта, вони у коридорі, коло дверей.