Глава 15. Ранок приносить добрі новини.

Прокинулась я у квітнику. Не буквально, звісно, а фігурально. Бо на моєму досить широкому ліжкові виявилась не я одна. У невимушених позах спали, посапуючи,  моя камеристка Дора і троє охоронниць, як там їх?.. Здається, Екла, Ніра та Беті. А от як ми заснули усі разом, хоч убий, не пам’ятаю. Добряче ми учора полікувались заспокійливим, що принесла Дора.

Спочатку я усе пам’ятаю. Як ми поминали мого застреленого лиходієм нареченого. Потім пили за нас, дівчаток, вродливих і нещасних. Потім пили за нас, дівчаток, вродливих і щасливих. Потім вибирали мені нареченого і вирішували, як позбутися небажаних. Тут ми не зійшлись, бо кожна з моїх нових подруг виступала на користь одного з принців, а усіх останніх жорстко критикувала. Тим паче, позбуватись кого б там не було, ми передумали. Не так вже й багато принців у королівстві, щоб ними розкидатися. Та й самі вони без нас, як я вже зрозуміла, справляться. Он, нареченого мого вже прибрали з дороги. Це ж тепер хто стає моїм наступним? Абу, Срібний Принц? А він нічогенький, можна навіть сказати, що вродливий та досить фігуристий, аби ще підріс на дві голови.

- От як із ним цілуватись? Табуретку за собою носити?

Я, мабуть, почала міркувати уголос, бо збудила Дору.

- У нас таких проблем не виникає, це ти занадто висока, Діано, - ледаче мовила камеристка, розплющивши одне око.

Ми вже й на «ти»? Хоча, після учорашнього вечора, дивуватись нема чого.

- Ой! - дворфиня розплющила друге око:

- А чого це у мене зайві руки? А це що таке? Одна нога, друга нога, третя… - З переляку підскочила, потовкла охоронниць і почала їх спихати з ліжка: - Ви, що, з глузду з’їхали? Ви що робите у міледі в ліжку?!

Потім до неї дійшло, що й вона, так само, знаходиться не на своєму місці. Дора зашарілась, пішла плямами.

- Йой! Пробачте, міледі! Не розумію, як ми тут опинились!

- Та нічого, - хотіла заспокоїти дівчину, та тут у двері хтось постукав.

- Діаночко, можна зайти! - голос мого майбутнього свекра, бо хто б із принців не повів мене до вівтаря, а свекор буде той самий.

- Хвилиночку! Зараз одягнуся! - і штрикнула застиглу з відкритим ротом Дору пальцем у бік.

Повинна віддати їй належне, діяла вона швидко. За одну хвилинку стягнула охоронниць, виставила їх коло мого ліжка, добре, що усі одягнуті спали, сама позапихала порожні пляшки та блюда за ліжко, підняла мене, спробувала розгладити пожмаканий халат, плюнула, вимостила подушки, всадила мене напівсидячи на ліжко, стряхнула ковдру та прикрила по груди, нагримала на охоронниць, що стояли, похитуючись, і пішла відчиняти двері вельмишановному гостю.

Я поспіхом пригладила волосся на голові. Соромно-то як! Таке нещастя, а у мене у кімнаті безлад.

- Доброго ранку, Ваша величносте, - схилилась у глибокому реверансі камеристка і повернулась до ліжка, дбайливо змочуючи моє чоло мокрим рушником, який бозна звідки взяла. Холодні краплі побігли по обличчю і закотилися за комір, через що я здригнулася та скривилася. Гадаю, зі сторони видається, що заревана.

Король здивовано окинув оком компанію дівчат в моїй спальні.

- Міледі у такому стані, що я не змогла її залишити й на хвилинку, - схлипнула Дора, продовжуючи тицяти в мене мокрим рушником.

- А-а… ці що тут роблять? - перевів погляд на охоронниць, що виструнчились ніби по команді «струнко». - Що ви тут робите?

Відповісти наважилась Беті:

- Оха… Оху… Охороняємо!

Я схлипнула і затулила обличчя долонями, бо розсміятися було б вкрай незручно.

- Ми побоялися залишити міледі наодинці, - поквапом пояснила Дора, - після того, що сталося… Вона могла й руки на себе накласти… Ми проплакали разом із міледі усю ніч…

Ага, пояснює, чому у всіх п’яти очі підпухлі та червоні.

- О, доцю, не треба так вбиватися! - наблизився король, і мені довелось прибрати долоні з обличчя.

- Але ж…

- Другий принц Дворфії, Рутдарнайзер Трахдарапут Гром Величний, Радість Очей та Майстер Поезій, Принц Золотий. володар Сапфірових Розсипів та Аквамаринового Днища, твій любий наречений тяжко поранений, та Головний лікар Дворфії стверджує, що рана, хоч і болюча, та не є небезпечною для життя.

- Так принц живий?! - аж підскочила я.

Хоч ми й мало знали одне одного, та я не бажала зла віршомазу.

- Звісно, живий! До весілля буде на своїх двох ходити. А поки що полежить, зміцніє. Можеш сходити і провідати його.

- О, це просто чудова новина!

- Дора проведе тебе до покоїв принца.

- Так, зараз і підемо. А стрілка спіймали?

- На жаль… Це міг бути будь-хто з гостей або й слуг, та коли почався переполох, він позбувся зброї. Її ми знайшли, та виявити, хто нею скористувався, неможливо.

- Але ж це означає, що ворог може знов спробувати позбутися принца!

- Не виключено. Але ми посилили охорону та міри безпеки, тож, сподіваюсь, нападник не наважиться повторити напад.