Глава 12. Вибір зроблено.

Те, що відбувалося далі, перетворилось на суцільний фарс. Молоді і не дуже молоді дворфи один поперед одним шовковою скатертиною стелилися переді мною, аби лиш спокусити до заміжжя. Я довго трималася, чесно. Недобре ж буде, коли не всі претенденти матимуть однакові шанси, та не витримала й половини. Які чудесні не були б ліки Головного лікаря королівства, та мені сьогодні довелось пережити добрячу травму. Якщо випитий еліксир одразу поставив мене на ноги й повністю прибрав неприємні відчуття, то потроху дія його слабшала, починало ломити все тіло та паморочитись голова.

- Або ще тієї гіркої гидоти або я більше не можу, - чесно зізналась королеві.

Той тільки зрадів:

- Завершуй і швидше вибирай одного з п’яти головних претендентів, більше тієї гидоти не можна, ти й так багато хильнула. Давно вже мала зупинитися…

 - Зате яке придане! – підморгнула я королеві, кивнувши на купу дарунків.

Я тепер, напевно, найбагатша наречена у королівстві дворфів!

- Все! – оголосила голосно. – Хто ще бажає взяти участь у відборі та виказати свою шану, можете передати дарунки через моїх охоронниць. Я розгляну кандидатури. Своє рішення оголошу завтра.

- Так не робиться! – шикнув на мене Хром Третій. – Є ж закони!

- Я, дорогенький, з іншого світу, тож у мене інші й закони.

Дворфи невдоволено забуркотіли.

- Завтра вранці! – підсолодила пілюлю. – І хай вам сняться чарівні сни, бо кожен має шанс стати моїм нареченим! Але, звісно, стане лише один щасливчик!

З цими словами я подарувала претендентам саму чарівну посмішку, яку тільки змогла намалювати, помахала ручкою і повернула до прийомного відділення Головного лікаря королівства. Позаду почулося: туп-туп-туп. Це навздогін кинувся король.

- Діано!

Та я вже заскочила до знайомого кабінету і вляглась на лежанку. Фух! Гадаєте, так легко нареченого вибирати?

- Дитинко! – підскочив до мене Гном, тобто, Хром Третій.

- Таточку! – обдарувала його сонячною усмішкою. – Водички б…

- То ти вибрала когось із моїх хлопчиків?! – просяяв щасливий батько.

- Звісно, я ж не ворог сама собі, - заспокоїла старого.

І справді, коли не впав у око ніхто інший, то чом би не вибрати котрогось із королівських синів? Усі – брутальні такі красунчики.

- Доцю… - Вже зовсім сердечно, по-свійськи, погукав король, подаючи пляшку з водою, на цей раз точно  з водою. – Поїдемо зараз додому, до королівського палацу…

А в мене очі вже не розтуляються.

- Хочу… спати… Ковдру б…

- Доцю, карета під’їде до дверей…

Пляшка глухо впала на підлогу, і я поринула у світ снів. Бувайте. Не прокинулась навіть від голоду, хоч по суті мала сьогодні лише сніданок та склянку їдучого еліксиру. І до самого ранку переді мною юрмилися, штовхаючись та відсовуючи один одного, гарячі дворфійські парубки. Аж у очах миготіло. Ніхто мене не чіпав, ніхто спати не заважав. Зате збудили з першими променями вранішнього сонця… Стоп, якого сонця? Я ж під землею! Повернулася до вікна. Прожектори. Це усього лиш прожектори. Вночі вони мені спати не заважали, а зараз поступово розгорялися, імітуючи настання ранку.

- Доцю! – Король сидів коло узголів’я у великому кріслі, що звідкись узялося, і обережно торсав мене за плече.

Він, що, оберігав мій сон увесь цей час? Втім, розумію, чим викликана така турбота. Боїться потенційну невістку випустити з поля зору, щоб ніде не поділася.

Я виявилась вкритою замість ковдри королівською мантією. Охоронниці коло дверей віддали честь.

- Ще ж рано! – Я спробувала натягнути мантію на голову і ще подрімати.

- Час, - коротко мовив Хром Третій. – Чуєш, що робиться за вікном?

Дійсно, хор чоловічих голосів, ритмічно скандував: «Ви-бір! Ви-бір!»

- О-о-о! Треба було сказати «в обід».

Я таки натягла на голову мантію, полежала трохи і зрозуміла, що вже не засну. Скандування ставало все гучнішим, світло прожекторів – яскравішим, а ще вважалися благальні очі короля, який не заспокоїться, поки не почує ім’я нареченого. Пошуткувати, що вибрала іншого? Ні, не варто засмучувати майбутнього свекра.

Я піднялась, лаючи себе подумки, що вчора лягла прямо в костюмі, а тепер він увесь пожмаканий. Хром зрозумів мене без слів і вказав рукою на стійку з новим одягом.

- Так кого з хлопчиків ти вибрала, Діаночко?

- Я в туалет! – Зісковзнула з ліжка, прихопила перший, що потрапив до рук, костюм, і втекла від запитань.

Сама ще не певна, кого. Другого чи п’ятого? Другий старший, більш статечний, творча особистість. П’ятий – юний, жвавий, практичний. Думай, думай, Діано.

- Доцю! Не затримуйся! – стукіт у двері.

Вже й до вбиральні спокійно не сходиш. Поки не визначусь із нареченим, не вийду!

- Я ще вмиваюся!

Поет чи практик?

- Доцю! Ці навіжені самці скоро виламають двері! Зроби вибір, хай заспокоються!