Глава 8. Пропозиція, від якої не відмовитись.

Пропозиція темного принца мене шокувала. А Ельдар та Нураель дивились вичікувально.

- Ви хочете, щоб я, не знаючи вашого світу, відправилась бозна куди розшукувати світлого короля? Це абсурд! Та я в перші десять хвилин стану обідом для звірозайців або для когось, ще більш жахливого!

- Трохи не так, - заспокійливо мовила ельфійка, дружелюбно стискаючи мою руку. – Ти поїдеш на єдинорозі. Загін воїнів проведе тебе до того місця у Нічийних землях, де нещодавна узяли вас разом зі світлими принцами, і приглядатимуть, ховаючись у хащах. Король Фісіанель вже знає, що його старші сини зникли. На пошуки виїхав молодший принц, вже не один, а у супроводі загону воїнів. Відстань між королівствами зараз збільшується, тож вранці він буде якраз коло того місця на озері. Там ви зустрінетесь. У світлих немає ніякої причини ненавидіти землянку, яка просто передасть листа для короля, отже, це буде абсолютно безпечно…

Я б не повелась ні на яке «абсолютно безпечно», та раптом почула про молодшого принца.

- То в короля світлих три сини?

- Так. Наймолодший - Дорніель.

А це вже цікаво. То, може, саме заради зустрічі з молодшим принцом мене й закинули до цього світу, а я, відмовившись, перекреслю божественну задумку? Мабуть, слід погодитись. І все ж залишається чимало знаків питання.

- То як, Діано, ти згодна допомогти двом королівствам запобігти війні?

- В принципі, я хотіла побувати у Світлоліссі… Тільки ж я ніколи не їздила на єдинорогах, - промимрила, згадуючи, що таки їздила, тільки у непотребному вигляді, перекинутою через спину.

- Це зовсім не важко, - запевнила мене ельфійка. - Єдинороги – розумні істоти і володіють мовою. Я дам тобі свою Вуглинку, вона поміркована і слухняна, втім може дати слушну пораду при потребі. Її не треба прив’язувати, вона прослідкує за безпекою, може копитами розбити голову звірозайцеві чи іншому хижаку, подати сигнал чи просто потеревенити.

- Ух! – тільки й знайшла, що сказати. – А звідки ви знаєте, що принц вже вирушив?

- Орлани кружляють над Світлоліссям і доповідають, що побачили, - пояснив Ельдар. - Вони прослідкували, як білий єдиноріг принца Таріеля, не зважившись вступити у бій з нашими воїнами на чорних єдинорогах, бо їх було дванадцятеро проти одного, поскакав до столиці світлих, щоб повідомити про те, що старші принци потрапили у полон. І принесли на крилах звістку, що молодший принц вирушив край озера у бік Нічийних Земель у супроводі загону з тридцяти добре озброєних воїнів. Не бійся, з нашого боку п’ятдесят, та я певен, що до сутички справа не дійде.

- А що буде після того, як я передам листа?

- Що забажаєш, Діано. Якщо захочеш повернутися до двору темного короля, ми будемо раді допомогти тобі освоїтись у новому світі. Розповім батькові про твою допомогу, попрохаю для тебе притулку та захисту. Коли ж захочеш поїхати з молодшим принцом до Світлолісся – то твій вибір, ми не заважатимемо.

Ладно та складно все звучить, але чудово розумію, що коли відмовлюсь, то плюшок не буде, це раз. Якщо з молодшим принцом не познайомлюсь, то сама себе не пробачу, це два. Та й війні слід завадити, бо мені тут жити, доки не знайду спосіб повернутись, це три. Отже, слід дати згоду.

- То як, Діано, - перепитав Ельдар. – Що ти вирішила?

Глибоко вдихнула-видихнула і кивнула:

- Згодна.

Після завершення вечері я повернулася до гостьової кімнати. Агнешки не було, мабуть, її робочий час скінчився. Я роздягнулася, повісила сукню на спинку стільця і пірнула під ковдру. А потім крутилася півночі, бо вже виспалась. Думки перескакували з рідних, що залишились у паралельному світі, на ельфійських принців, з ельфійських принців на свою нелегку долю.

Це ж я сестрі весілля зіпсувала. Вже, певно, батьки кинулись, що я зникла, на дзвінки не відповідаю. Що вони подумають? І молодшу сестричку шкода, ми з нею були близькі і вона важко сприйме моє зникнення. І вісточку не надіслати. Боляче, та коли я однаково не маю змоги зараз щось змінити, то не слід безглуздо витрачати час на зітхання. Просто маю зробити усе можливе, щоб найшвидше повернутися чи хоча б сповістити, що жива.

Щодо принців, то теж нічого про них думати. Не моє, значить, не моє. Мій принц від мене нікуди не дінеться. Та я до цього часу навіть не думала про заміжжя, що це мене повело?

А щодо долі… Мабуть, вигукнула я «Хочу ельфа!» у такий час, коли відкриваються небеса. От тепер і маюся. І винних немає. То що тепер робити? А нічого. Відшукую свого ельфа, забираю замовлення і шурую разом із ним додому. Отже, і про це турбуватись нема сенсу.

І чого тоді я не сплю? Буду зараз рожевих слоників рахувати. Блакитних овечок… Вродливих ельфів…

Збудили мене рано. От чому воно з вечора не спиться, зате зранку очей не можеш продрати і позіхаєш так, що боїшся рота порвати? Поснідала нашвидкоруч, Ельдар все прохав пришвидчитись, щоб перестріти молодшого принца коло озера. Мені привели невисоку кобилку-єдинорога, яку я одразу задобрила прихованими під час сніданку шматочками цукрового печива. Виявилось, що сидіти на ній, і справді, дуже зручно і слухається вона звичайних слів. П’ять десятків озброєних воїнів склали мій ескорт. Темний принц поцілував мені на прощання руку і обійняв свою наречену, а його наречена довго махала мені білою хустинкою.