Глава 4. Туди не ходи, сюди ходи.

Це не мій ельф! Та він мені і не подобається навіть. Незважаючи на природні дані, як може подобатись така брудна занехаяна істота? Отже, треба йти завойовувати столицю, і не хвилює мене, що люди тут конюхами та покоївками, у мене інша доля. Втім, залишусь із Нелем до ранку, бо вночі вирушати у невідомому напрямку – не надто гарна ідея. Заодно розпитаю більше про цей світ.

- Нель, - звернулась я до ельфа із приязною посмішкою на обличчі, - подумала я і вирішила: залишусь із тобою зустрічати схід місяців.

- Залишайся, веселіше буде, - погодився вухань, встановлюючи на рогачики палку з начепленим казанком, налив туди води з великої фляги, сипонув якогось порошку з торбинки.

- Це що? – обережно запитала.

- Наша вечеря: юшка з грибами, корінцями та травами, - облизнувся Нель, підкладаючи у багаття хмиз. – Коли вирішила залишитись, то хоч скажи, як тебе звуть, людино.

- Діана Валер’янівна Запрудна з України, - представилась поважно, хай не думає, що бозна хто.

- А скорочено, по-дружньому? – перепитав ельф.

- Діна. А розкажи-но, Нель, що ти, принц, робиш у цьому глухому місці?

Ельф опустив голову, пожував губи, нарешті відповів:

- Втік я.

- Втік? Чому?

- Батько задумав вручити мені кермо правління, як старшому синові. Хоче, щоб я, мов героїчний предок Шантель Ев-Храванон, повів армію на лунадрімів, темних ельфів, і знов загнав їх у печери на найближчу пару тисяч років.

- А ти?

- А я не хочу! Я – мирний ельф, не створений для баталій! Я на арфі грати люблю, на лютні і на флейті. Якби не народився у королівській сім’ї, став би менестрелем, ходив містами та поселеннями, радував народ музикою. На жаль, арфу захопити із собою не було змоги, надто велика, а на флейті можу тобі зіграти! – очі Натаніеля загорілися завзяттям.

- Давай пізніше, добре? Краще поясни, чому твій батько сам не поведе ельфів у бій?

- Після того, як луни запросили його на перемовини, а він відмовився, потрапив у лісі в хитру пастку, встановлену темними, і позбувся обох ніг.

- Ой! – вигукнула я, прикривши долонею рота.

- Та нічого, - махнув рукою принц, - ноги відростуть. Він же ельф королівської крові. Щоправда, щоб повністю відновитись, може й десять років знадобиться. Та батько шаленіє і мріє помститися темним лунам.

- А чом на перемовини не погодився?

- Бо ми ж, бачте, з роду Шаленого Оленя, не повинні до перемовин опускатись.

- А ти сам як вважаєш?

- Темні луни зайняли усі соснові бори континенту. Але ж ми й так хвойники ніколи не використовували, бо незручно у них жити. Нам вистачить дібров, березняків та інших листяних лісів. Підписали б договір і жили собі далі мирно, так ні…

- І хто ж тепер займе твоє місце?

- Мій брат Таріель  Лон-Храванон.

- А він схоче?

- О, Таріель повен амбіцій, якщо раніш йому трон не світив, то зараз з’явилась чудова можливість, і він погодиться до дворфів у підземелля полізти, аби її не впустити.

- А з дворфами у вас які стосунки?

- Аж ніяких. Вони не лізуть до нас, ми – до них.

- Де знаходиться столиця світлих?

- Великий Березняк. Край озера слід йти наліво.

- Далеко?

- Ліг 5-50.

Я пригадала, що ліги – то старовинна міра довжини і становить вона більше двох кілометрів. Але чому така неточність?

- Тобто? – перепитала.

- Відстань варіюється, тому не можна вказати точно. Це у вашому вимірі все стабільно, у нас по-іншому. Коли я йшов з дому – було 5 ліг, а зараз може бути набагато більше.

Не можу зрозуміти, як таке може бути, та продовжую розпитувати.

- Отже, на континенті проживає три раси?

- І ще одна – на Островах, що розташовані у Океані.

- І де ж знаходиться той Океан?

- Так ось він, - махнув Натаніель рукою у бік озера.

- Не схоже, - скептично оглянула порослі очеретом береги.

- Сьогодні це Озеро, а завтра може бути Океаном. Я ж казав, що у нас все не стале.

Хмикнула недовірливо.

- І що ж за раса проживає на Островах?

- Напівельфи, нащадки світлих і людей. Вони називають свою країну Ша-Айра – Дім в Океані, а себе – шайрійцями. З ними ми теж не спілкуємось.

- Нащадки світлих ельфів і людей? Ти ж казав, що раси людей тут не існує!

- Раніш існувала і займала цілий материк. Та коли впав тринадцятий місяць, то від людських земель залишилося лише кілька Островів, вижило небагато. Частина світлих ельфів, найкращі сини, сіли на кораблі і вирушили на допомогу людям, щоб допомогти побудувати нові житла на заміну зруйнованим. Та з часом вони асимілювались з місцевими, серед яких з живих, в основному, залишились жінки, і не повернулись додому. З того часу ми й не спілкуємось.