Глава 1.Бійтесь своїх бажань!

- Е-ех! – сестричка притиснулась до мене щокою, обіймаючи за плечі. – Поглянь, Дінко, які вони щасливі!

Дивлюся. Дивлюся, як поступово оповиває простір теплий вересневий вечір, як наша старша сестра Юлька кружляє у білій сукні зі своїм обранцем, танцюючи традиційний весільний вальс у світлі ліхтарів. Її Сергійко досить симпатичний, в міру розумний та достатньо забезпечений, як для молодого подружжя. Сподіваюсь, вони будуть щасливі.

- Тепер твоя черга! – пристає до мене молодша сестричка Віта, їй шістнадцять, та вона вже переросла мене сантиметрів на десять, акселерація.

- Можливо, ти раніш за мене вискочиш заміж, - посміхаюсь.

- Ні! Так не правильно! – сердито зводить брови Вітуся. – Заміж слід виходити за старшинством. У давні часи не можна було одружуватись молодшій сестрі, поки не вийшла заміж старша!

- Так то ж у давні часи. Тоді чимало забобонів існувало. Зараз усе по-іншому.

- І все ж, Діно, тобі двадцять два, незабаром закінчуєш вуз і – вуаля! Вільна, молода, вродлива, якраз час замислитись про майбутнє. А в тебе, наскільки мені відомо, навіть хлопця немає!

- Відомо їй! – Жартома ляснула малу по потилиці. – І звідки ж такі розвіддані?

- Вечори, за виключенням зустрічей з подругами та походеньок з однокурсниками, проводиш вдома. Це раз. Косметикою не захоплюєшся, перед дзеркалом годинами не простоюєш, замазуючи нещасний прищик. Це два. У солодощах себе не обмежуєш, лопаєш тістечка – аж за вухами лящить. Це три…

- Досить, досить! Ти хочеш сказати, що я маю зайву вагу? – здивувалась я, при моїх сорока восьми кілограмах турбуватися про таке не приходило навіть у голову.

- Поки що ні, та коли продовжуватимеш у тому ж дусі…

- Вітусю, ти мені не мамка, щоб виховувати.

- Та я ж тобі добра бажаю! Ти вродлива, розумна, сучасна!.. Тобі двадцять два, закінчуєш універ, незабаром знайдеш гарну роботу і станеш забезпеченою бізнес-вумен. Якраз час подумати про сім’ю, підшукати гідного партнера. От чим тобі не сподобався наш сусід, Валера? Приємний молодий чоловік, стоматолог, майбутнє світило вітчизняної медицини, ніколи з ним не знатимеш зубного болю.

- То це критерій? Віточко, мені не подобаються занадто серйозні чоловіки. Та й йому вже далеко за тридцять!

- Добре, а у вузі, що, немає файних хлопців, однолітків, не зануд?

- Уяви собі, що немає. Надто молоді, вітряні.

- Ти з подругами буваєш у нічних клубах, на тусовках. Підбери собі до смаку.

- Сестричко, ти не знаєш для чого ходять у нічні клуби? Щоб знайти собі розвагу на ніч, нащо мені такі гультяї?

- Ти не права, Діно. Є й чоловіки, які шукають дівчину для серйозних стосунків.

- Міські усі пихаті за зарозумілі!

- Отже, міські тобі не подобаються, так?

- Так, - згідно кивнула. - Як друзі, щоб весело провести час – подобаються, як партнери – ні.

- Тоді вибирай сільського. Влітку, як у бабусі гостювали, скільки залицяльників було?

- І скільки?

- Ромчик! Скажеш, не симпатичний?

- Ромчик симпатичний, тільки бездара. Усе у його руках ламається, все у нього складається не так, як задумано, а догори дригом.

- Денис. У цього все по плану, чітко та вправно.

- Денис – нудний очкарик.

- Гришко. Не нудний, навпаки, веселун ще той.

- Гришко – телепень, все бовтається без діла.

- Віктор Всеволодович! Ветеринар, тямущий, розумний, у селі шанований.

- Він запліднює корів та свиноматок!

- То й що?

- Не хочу! Про що з ним розмовляти? Про особливості догляду за мускатними качками та про епідемію коров’ячого ящуру десь у Центральній Африці?

- Ти перебільшуєш! Хіба не знайдуться інші теми для розмов?

- Угу, колись довелось з ним потеревенити двадцять хвилин. Дізналася, у кого в селі корова отелилася та коли приносити котів на щеплення від сказу.

- Тоді Руслан, начитаний хлоп.

- Начитаний, та зарозумілий. Його ж від комп’ютера не відірвеш! Він з дому раз на місяць виходить, та й то до перукарні - постригтися.

- Стас, у цього точно шило в одному місці, дома не сидить, на «яві» своїй як вишиває! Будеш з ним кататися, а може, й сама навчишся.

- Вітусю, Стасик на «яві» вишиває вечорами, а цілісінький день – на полі з трактора не злазить. У нього в житті три кохання: робота, «ява» і сон, на дівчину часу не залишається.

- Отже, не хочеш сільського, так?

- Не хочу.

- А чого ж ти тоді хочеш, сестро?

Ох, і набридла мені Вітуся зі своїми балачками.

- Ельфа хочу! – брякнула я, щоб вона відчепилася. – І не простого, а принца!

В ту ж мить фіолетове вечірнє небо прорізала падаюча зірка.