Глава 13.

Високо над хмарами сріблястий літак кілометр за кілометром невідворотно наближався все ближче до аеропорту "Бориспіль", а Роман, що саме перебував на його борту, до омріяної мети. Занадто  довго він відкладав цю мандрівку. Сподівався, що зможе повернутися до нормального життя, що все якось налагодиться. Але чим далі, тим гірше ставала ситуація. Все у його свідомості переплуталось та  зміксувалося, а потім вилилося у якийсь напружений щемливий біль, який повсякчас давав про себе знати снами, нав'язливими думками й не давав повернутися до звичного розміреного життя. Якось він розмовляв з сестрою й вона знервовано кинула  йому:

- Варто було тобі лише раз зробити не так, як я сказала і наші життя опинилися під загрозою. Особливо моє! 

- Вибач, крихітко! Я не хотів цього! - цілком щиро сказав Роман. 

 - Я знаю, братику, знаю! Це все через цю Фаїну! Краще б ти… - й вона затнулась, так і не закінчивши думку.

- Що краще б я? - перепитав Роман. Йому було вкрай важливо дізнатися, що вона хотіла сказати. Але вона просто кинула:

- Пусте! Не зважай!

А як не зважати, якщо у сестри неприємності, а тебе самого мучать до цього не звідані почуття? 

Своїми тривогами він не мав з ким поділитися. Йому було важко уявити, що він такий  говорить своєму  психотерапевту: "Я повинен був вбити дуже красиву дівчину, але я дуже хотів її, тож дозволив собі трохи погратися з нею й завалив завдання. Й це дуже дістає мене. Що мені робити, лікарю? Га?"  

Навіть з сестричкою, від якої в житті нічого не приховував, не міг поділитися. Якось намагався, але вона розізлилась та нервово відрізала:

- Забудь про цей випадок! Це в минулому! Я не хочу від тебе чути ні звуку з цього приводу! Ніколи! 

Він любив сестру й найменше в світі хотів засмучувати свою Принцесу. Тож вона більше не почула від нього "ні звуку з цього приводу". Але йому від того краще не стало. 

Так він і жив, якщо це можна так назвати. Поки одного дня випадково не натрапив в Інтернеті на цікавенну статтю під назвою "Незавершений гештальт або мій особистий апокаліпсис".

Починалася вона словами: "Чи знайомий вам стан постійної невгасної тривожності; відчуття, що з вашим життям щось не так? Наче в душі відкрита рана, а спогади про минуле – справжня сіль на цю рану."

Йому цей стан був дуже добре  знайомий! Тож завзято взявся до читання.  

"Незавершений гештальт – це ланцюг, який приковує нас сильніше інших невидимих оку ланцюгів до людей або життєвим сценаріїв, що повторюються раз по раз чи викликають сильну внутрішню напругу. Простіше кажучи, коли нам  когось (або чогось) в житті дуже сильно хотілося, але ми цього не мали. Або коли ми завершили відносини з кимось на дуже дивній ноті, так і не зрозумівши, що ж сталося. Чи коли ми не доробили до кінця дію або роботу. І головне, повертаючись подумки до цієї теми, ми відчуваємо дивне роздратування і дискомфорт. Якщо ми маємо подібні речі у своєму житті, треба чесно визнати – перед нами незавершений гештальт у всій його красі.  

Чим же небезпечний незавершений гештальт? По-перше, він створює усередині нашого організму вогнище хронічного невдоволення або тривоги. А по-друге, він абсолютно реально, не метафорично, заважає нам просуватися вперед по життю. Приблизно так, як несплачений штраф або аліменти заважають виїхати за кордон.  

Уявіть, що в оперативній пам'яті вашого смартфона є не закрита програма. Вона постійно навантажує пристрій, збиває процеси, не дає відкрити інші додатки. Буквально з'їдає енергію. Незакритий гештальт – це те ж саме. Незавершена потреба заважає вам жити. Забирає вашу увагу і фокус.

Але і це далеко не кінець. Незавершений гештальт забирає багато часу і сил. Це призводить до більш серйозних наслідків – психосоматичних розладів. 

Що ж робити?  Для завершення незавершених гештальтів нам потрібно скористатися порадою, який сто років тому дав світові – розумничок-поет, письменник і драматург  Оскар Уайльд: “Щоб побороти спокусу – потрібно їй піддатися.” 

Стаття була здоровенна, але далі Роман читати не став, бо, по-перше, він уже отримав те, що шукав - підтримку своєї власної думки про те, що йому просто потрібно повернутися та зробити все так, як він хотів. А по-друге, пробігши очима продовження статті, він  наткнувся на пораду типу: "Домовтеся з ким-небудь, щоб він або вона зіграли роль вашого візаві. Влаштуйте сцену подібну до тієї, яка змушує вас хвилюватися і висловіть все, що накипіло на душі. Постарайтеся зробити все, щоб поставити жирну крапку і підвести риску під відносинами." Ага, хотів би він на це подивитися! Тож Роман вирішив довіритися Оскару Уайльду та закрити свій триклятий гештальт, скориставшись його порадою.

Він не був (і добре це усвідомлював) і на половину таким розумним, як його сестра. Стратегічне мислення, продумана кожна деталь, шляхи відступу - це не про нього. Так, він не стратег, але чудовий виконавець! Доведено не один раз. Й того разу все б було добре, якби не… 

Правду кажучи, Роман не один раз прокручував у голові все, що тоді сталося та прийшов до висновку, що є щось, що не врахувала його розумничка-сестра, якесь невідоме. Судячи з того, як стрімко тоді влетів до кімнати чоловік Фаї та як шалено, без вагань та роздумів,  відразу з порога кинувся на Романа - він добре знав, що відбувається до того, як ввалився до спальні та побачив пістолет у руці. Навіть у такій ситуації зазвичай чоловіків відволікає вигляд напів оголеної дружини й їм потрібен якийсь час, щоб оцінити ситуацію та прийняти рішення, що робити далі. Данило ж (здається так звали її чоловіка) відразу кинувся на нього. Без роздумів та вагань.