Глава 12.

Пальці Євгена вимальовували хитромудрі доріжки ніжною шкірою Лади. Вона саме зручно вмостилася у нього під боком, поклала голову йому на груди. Це особливий момент близькості - відразу після. Особливо, якщо все було вдало і всі задоволені. Як ці двоє зараз. Дихання вже заспокоїлось. Як і серця, які ще декілька хвилин тому вибивали шалений дріб. Блаженна млість та надприємна втома розлилися тілами. Здається, так би й лежали вічно. Але раптовий телефонний дзвінок порушив їхню ідилію. Дзвонили Владі.

- Не бери! - сказав Женя. - Так гарно лежимо! 

Лада поглянула на нього та стомлено посміхнулася. Мовчки підвелася та пішла до своєї сумки. 

- Я тільки подивлюся хто, - швидко кинула вона. - Данило? - здивовано припідняла брови та взяла слухавку: 

- Алло!

- Привіт! - почула добре знайомий Данилів голос.

- Так, привіт!

- Вибач, що так пізно турбую. Можеш говорити? Не відволікаю?

- Та нічого. З тобою - завжди. Щось сталося?

- Вибач ще раз. Знаю, не моя справа, але Женька часом не поруч з тобою? Не можу його видзвонити, а дуже треба.

- Так, він біля мене. Зараз дам йому слухавку.

Лада простягнула Жені свій телефон.

- Візьми! Це тебе.

Женька вже сидів на ліжку та уважно спостерігав за Владою. Він взяв слухавку:

- Привіт! Якого тобі треба, Данило? Телембенькаєш тут серед ночі.

- Десята вечора, акстісь! Все як домовлялись. Що у вас там? Все наче складається добре, її телефон у тебе. Сподіваюсь, не забув, що потрібно робити?

Женя посміхнувся і почав робити те, "що потрібно робити".

- Ще раз, чий номер тобі потрібен? ... Так, здається, є. А чого ти Владі дзвониш? Зараз, я тільки спробую свій телефон знайти. … А-а, зрозуміло чому Владі! Та то мій телефон десь на кухні на зарядці стоїть. Зараз… секунду. Вже йду до нього. Зараз гляну, чи є у мене його номер. А чого тобі так терміново?

Женя говорив та одночасно підводився з ліжка. Прямо так, як є, голяка пішов на кухню. Лада розкинулася на все ліжко та солодко потягнулася. Вона не сильно прислухалась до того, що говорив Євген, чула лише окремі фрази. "Та ти що! … А-а ну, так! Це ж у них ще вечір, а може й день. … Шукаю, шукаю! Не кіпішуй! … О, є! Зараз відправлю!"

І Женька дійсно відправив Дані тільки-но сфотографовані номери ІМЕІ смартфону Лади. Все пройшло простіше, чим він собі думав. Вона спокійно дала йому свій мобільний, не пішла за ним на кухню, хоча й на ці випадки у нього були приготовлені варіанти дій. Набрати потрібну комбінацію на клавіатурі, щоб висвітились ІМЕІ зовсім не складно, вона ж бо елементарна. Потім лишилося тільки швидко сфоткати їх на свій телефон і вуаля! Зараз Данило вже знає відповідь. А він, Женя, поки що ні. “Ну ж бо, Данилку, просвіти мене, що у нас там!” - подумки підганяв він друга. 

- Жень, що ти там? Задовольнив Данила? Принеси мені, будь ласка, склянку води! - крикнула Лада з кімнати. - Якщо не важко!

- Звісно, сонце! Зараз принесу! - почула у відповідь. - Можливо, краще вина?

- Шампанського хочеться! - крикнула у відповідь. - Але спочатку води! 

"Данька, що ти там возькаєшся?" - думав Женя, наливаючи воду у склянку.

Коли вже збирався виходити з кухні, нарешті почув, як в телефон постукало повідомлення.

- Женька, неквапа ти моя, де там моя водичка? - сказала Лада, що саме зайшла на кухню. На ній була накинута його сорочка, але застібнути її Лада не встигла.- Помираю зі спраги, а від тебе й склянки води не дочекаєшся, не те що шампанського! - надула губи дівчина.

- Зараз все буде, моя принцесо! - посміхнувся він їй. - Ось твоя вода! Зараз подивлюся, що у нас тут з шампанським. А ти йди назад у ліжко. Тут досить таки прохолодно.

Вона без поспіху випила воду, поставила склянку на стіл, посміхнулася Жені та граючи стегнами повільно пішла у спальню. Він провів її поглядом й швиденько кинувся до свого телефону. Його пальці навіть трохи тремтіли від нетерпіння, коли він відкривав месенджер.

- То й що там? - почув він голос Влади з кімнати. - П'ємо сьогодні шампанське?

- Так, Ладо, так! -  згаслим голосом відповів Женя. - Все як ти захочеш! 

Він ще раз пробіг очима повідомлення та задумався, що робити далі. Данило писав: "Дякую за допомогу! Але, на жаль, номер не сходиться. Вибач, що потурбував!"

- Женька, я вже починаю злитися! Де тебе чорти носять?! - крикнула Лада.

- Вже йду! Не нервуй! - кинув їй. Взяв з холодильника пляшку брюту та не забув прихопити два келихи й подався до Лади. Вона виглядала задоволеною та розслабленою. На відміну від Жеки.

- Ти якийсь напружений. Щось сталося? - поцікавилась вона. 

- Ні, все нормально, - посміхнувся їй.

- Слухай, я тут подумала, може я сьогодні переночую у тебе? - сказала Лада. - Звісно, якщо ти дозволиш! Так не хочеться виходити в цей холод. Та й пізно уже.

Жені найменше хотілося, щоб Лада залишилась на всю ніч. Навпаки, він з нетерпінням чекав, коли вона піде. За весь час, що вони були разом, вона залишалася у нього від сили рази три. Та  й то, виключно з його ініціативи. А сьогодні  ти бачиш!