Глава 2.

Жеку розбудив голосний як ніколи дзвінок телефону. Він ледь спромігся розплющити очі. Не відразу згадав, де він та як тут опинився. Поруч нікого не було. За дверима ванної кімнати шуміла вода. Телефон все не вгавав. "Якого біса? Хто там такий настирний?" - роздратовано подумав Женя. Довелося підвестись та взяти слухавку.

- Так! - голос прозвучав хрипко та заспано. Ще б пак, так безцеремонно розбудили! 

- Алло, Жека! Привіт! - а от голос Данька звучав дзвінко та бадьоро. - Спиш чи що? 

- Вже ні! - відповів, пересилюючи головний біль. 

- А ти де, взагалі? Ти пам'ятаєш, що ми сьогодні зустрічаємось зі слідчим? Ти ж хотів з нами йти. 

Женя задумався. Він справді рвався піти з Данилом та Фаїною, щоб тримати руку на пульсі. Свої покази він дав під протокол з самого початку, найпершим. Бо кого ж ще опитувати, якщо нападник з місця злочину втік, Данило без тями у лікарні, Фая біля нього? Але зараз йому було явно не дуже добре та й до Києва ще треба якось доїхати. Він ніяк не встигне.

З ванни якраз вийшла Влада в одному халатику на голе тіло. Виглядала вона бомбезно. Навіть отак, з мокрим не зачесаним волоссям, без грама косметики на обличчі. Посміхнулась йому. Аж забув за Данька, що чекав на телефоні.

- Алло! Ти ще тут? - нагадав той про себе.

- Так, так! - прийшов до тями Женька. - Знаєш, їдьте без мене. Виникли термінові справи. На жаль, я ніяк не встигаю.

- Ну, що ж, добре. Бувай! 

- Так, бувай!

Євген поклав слухавку та посміхнувся Владі. 

- Привіт!

- Привіт! - почув у відповідь. Вона підійшла до нього з пляшкою води у руці. Простягнула йому.

- Ти моя рятівниця! - одним махом випив маленьку пляшку мінералки.

Вони мовчки дивились один на одного. Так буває, коли люди раптом не зрозуміло яким дивом просинаються в одному ліжку, хоча до цього були до пуття не знайомі. 

- Ти часом не пам'ятаєш, як нас так понесло? - геть серйозно запитав Женя.

- Тільки не кажи мені, що ти нічого не пам'ятаєш? - наступила брови Лада. - Це ж ти бовкнув, мовляв, тобі, Ладо, точно немає чого сумувати, бо з тобою кожен піде.

- Просто хотів підтримати, заспокоїти. Щоб ти там не стенала, як автомобільна сигналізація, що Данька там зараз з Фаєю у ліжку кувиркаються, а ми тут страждаємо, - стенув плечима Женька. -  А потім спровокувала мене хто? 

- Хто?

- Не вдавай цнотливицю нетямущу! Ти! Це ж ти мені така: "Що, й ти зі мною  підеш?" Що я мав відповідати? Мовляв, я ні. Я не такий. Я не кожен. Щоб ти знову рознюнялась.

- А ти, я дивлюсь, професійний заспокоювач дамочок, яким зробив боляче Боженко. З того й живеш. То одну заспокоїш, то іншу.

- А ти, я дивлюсь, уже повністю відновилась. Шкода! Я б тебе ще раз заспокоїв. Вчора було круто. Я й не знав, що так можна. 

- Навіть не знаю, як на таке реагувати. На комплімент те, що ти зараз видав не схоже.

- А що ж це як не комплімент? Ти готувати вмієш? - якось не в тему запитав Женя.

- Що за дивні запитання!

- А все ж! Вмієш чи ні?

- Звісно, вмію! Хоча готую рідко.

- Ну, от! Я так і думав! - чомусь зрадів хлопець. - Ти ідеальна жінка. Як там говорять, ідеальна жінка на кухні - господиня, а в ліжку… - він замовк, не закінчивши думку.

- Це ти мене так зараз граціозно шльондрою назвав? - Лада поставила руки в боки. Женька задивився на неймовірно красиві груди у розрізі  халату. - Ти геть сказився? Реально берегів не бачиш? Повірив, що безсмертний? 

Дівчина схопила подушку та почала гамселити його куди не попаде з усіх своїх сил. Женя схопив її в обійми та кинув на ліжко. Поли халату розлетілися в різні боки.

- Пресвята Діва! - тільки й сказав вражений хлопець. - Я вчора тебе не встиг як слід роздивитися. Ти - прекрасна! Не треба, не загортайся в халат! 

- Пішов ти! Не торкайся до мене!

Але Євген уже був біля неї. 

- Ти знала, що вранішній секс - найкращий засіб від похмілля?

- Вперше чую таку маячню.

Його руки пестили її чудове тіло. Губи торкнулися місцини між грудей. Ніжно. Приємно. Лада ніколи не відмовляла собі в маленьких приємностях, а Женя виявився дуже навіть хорошим коханцем. Неординарним, ненудним та геть без комплексів, як всі люди, схильні по життю до іронічного гумору.

Він потягнувся до її манливих красиво окреслених вуст й почув:

- Куди? Тільки не в губи. Навіть зуби ще не почистив!

- Згоден! - поцілунок між грудей. - Неправий, вибач! - поцілунок у плаский витончений животик. - Виправляюсь! - й опустився ще трохи нижче.

*******

На домовлену годину Данило з Фаєю були у кабінеті слідчого Денисова Миколи  Германовича. 

Той сидів за своїм стареньким розхитаним столом з кухлем розчинної кави без цукру, від чого страшенно страждав.  Цукор як завжди раптово закінчився. Микола Германович зазвичай щедро солодив свій чудо-напій з “неперевершеним аромоксамитом” трьома ложками солодких білих кристаликів, але сьогодні просто помив цукорницю кип’ятком, сподіваючись що налиплого там на стінки цукру вистачить, щоб хоч якось можна було випити свою ритуальну обов’язкову  чашку кави. Але нє, без цукру не йшло.