Вони сиділи у досить великому придорожньому ресторанчику під претензійною назвою "У Серго". Це був великий комплекс з готелем, рестораном, зручною стоянкою для величезних фур далекобійників. До Києва лишалося якихось двадцять кілометрів. Владлена вже була геть п'янюча. Набралася так, що хоч бери й викручуй. Євген вже пошкодував, що зупинив її на трасі. Просто її поява біля маєтку Боженків була такою несподіваною. Йому край захотілося дізнатися, що вона там робила.
Коли він наздогнав її на трасі та почав мигати фарами, мовляв, зупинись, вона явно злякалася та додала газу.
Женя спочатку здивувався, чого це вона така ляклива, потім згадав, що вона ніколи не бачила його машини. Звичайно, могла й злякатися. Набрав її на мобільний. І ось вони тут, "У Серго".
- Не знав, що ти його аж так кохала, щоб аж так упиватися, - сказав Женя.
Вона підняла тяжку голову та ледь приборкавши язика, що заплітався й вперто не хотів вимовляти слова нормально, відповіла:
- Уяви, любила! У мене на нього були такі плани! - підняла вона догори вказівний палець. - Ми могли світ перевернути! Я заради нього була ладна на все! Я заради нього душу дияволу продала. Свою безсмертну душу. Горіти мені в пеклі! Вічно! Наливай!
- Куди тобі ще пити? Зараз же буде погано.
- Мені вже погано. Наливай!
- Як скажеш.
Він налив ще по чарчині текіли.
- Наливай собі побільше! Сидить він, як квітка! Чи тобі нормас? Таке враження, що ти зрадів, що вона до нього повернулась.
Влада замовкла ненадовго. Крутила чарку красивими тоненькими пальчиками з майже ідеальним манікюром. Майже, бо один ніготь був тупо зломаний.
- Кохаються, мабуть, зараз. Поки ми тут… - різко закинулась текілою. - Залпом! До дна! - скомандувала Жені. Той послухався.
*******
Данило ніжно обіймав за плечі свою дружину. Нарешті! Нарешті, вони знову разом. Були моменти, коли він втрачав надію. Наприклад, коли бачив її в обіймах іншого. Або коли вона кохалася з ним практично у нього на очах. До речі, на цьому самому ліжку. Зараз він відчував якийсь солодкий щемливий біль. Але відмовлятися від неї не збирався жодної секунди.
Фая притискалась до сильних широких грудей свого чоловіка. Їй було спокійно та добре. Нарешті, вона відчула себе захищеною та розслабленою. Поруч з ним, (звісно, до всіх тих подій) вона завжди так почувалася. Давно забуті відчуття. Вже й не сподівалася.
- Знаєш, я сумувала за тобою! Дуже сильно. Й сердилась на тебе. Дуже сильно.
- А я підглядав за тобою. Став просто тим одержимим. Не міг уявити жодного дня без того, щоб не дивитися на тебе.
- Це я знаю. Після того як ти прилетів сюди серед ночі та розбив Женьці губу здогадалася. Але ж я тоді змінила коди доступу до камер. Як же ти?..
- Я поставив ще одну. Тут, в спальні.
Фая підійнялась на ліктях та подивилася йому у вічі:
- І коли ж ти її поставив?
- Якраз вчасно, - досить розпливчасто відповів Даня.
- От треба ж було зіпсувати такий вечір! Умієш! - роздратовано кинула вона йому.
- Даремно злишся, кохана! Аби не ця камера все могло закінчитися набагато гірше.
- Тобто там є запис того, що тут сталося?
- Так. Цей придурок весь час ховався від камер. Але про цю, звичайно, не знав.
- Ти вже бачив?
- Так.
- Все?
- Так.
Фаїна відкинулась назад у ліжко. Вона не дивилась на Данила, просто сказала:
- Думаю, не варто показувати це відео поліціянтам.
- Я теж так думаю.
Тепер Даня піднявся на лікті, подивився на дружину та сказав:
- Тобі не слід переживати за те, що я бачив, що тоді сталося. Тобі нема чого стидатися. Ти боролася за своє життя. Навіть якби тобі довелося з ним… - Даня замовк на секунду, потім заговорив далі, - одним словом, я б зрозумів.
Він ліг, завів руки за голову й сказав кудись в стелю:
- Але йому я це ніколи не забуду. Я мало не збожеволів, коли побачив, як він роздягає тебе, торкається… - чоловік затнувся.
Він відігнав ці страшні спогади, повернувся до Фаїни та сказав:
- Не хочу сьогодні про це більше говорити. Для цього буде завтра. Іди до мене, моя Іскорко!
*******
Роман їхав у свій улюблений тренажерний зал, що знаходився зовсім поруч з міським пляжем. Пляж у них був класнючий! 14 км чудової піщаної пляжної смуги. Він обожнював бігати берегом Тихого океану. Та й взагалі, просто любив океан. Міг годинами вислуховувати його інколи схвильований, а інколи спокійний та релаксовий, як молитва буддійського монаха, гомін; вдивлятися в його вічно рухливі води; вдихати його повними легенями.
Гантінгтон-Біч. Місто в окрузі Орандж у південній Каліфорнії. Населення — 189 992 особи в 74 285 домогосподарствах у складі 48 218 родин. Саме тут Роман та його батько жили вже близько п’яти років. Все стараннями Лади. В якийсь момент вона вирішила, що всім буде краще, якщо її сім’я житиме за океаном.
#3695 в Любовні романи
#1768 в Сучасний любовний роман
#384 в Детектив/Трилер
#203 в Детектив
кохання вірність подружжя, дружба почуття вибір, прагнення справедливості
Відредаговано: 07.05.2021