5

Грицько вийшов із квартири з дуже важкими думами. Йому не давали спокою слова Тетяни про цілу купу найкращих років, які вона віддала… Де ті роки! Де вони поділися? Він, п’ятирічний хлопчик, повернувся до вчорашнього дня тридцятирічним дідуганом із доволі помітним животиком та нестерпною бородою, яку з дитинства терпіти не міг! «Та з якого дитинства – я і є дитина!» – сам на себе подумки по дорослому одразу образився він.

Думки вмить випаровувалися – на сходах поверхом нижче Тарас старанно наводив майже стертий напис «Грицько – дурко». Об’єкт напису, спостерігаючи захоплену творчість парубка, вагався, що саме тепер робити. Повертатися у квартиру до Тетяни бородач точно не збирався – вона, схоже,  собі раду дати не може, то чим допоможе йому. З іншого боку, Тарас був такий захоплений своєю справою, що можна спробувати прошмигнути повз.

Він ще ніколи не ходив так безшумно! Та хто ж знав, що габарити п’ятирічного хлопчика дещо відрізняються від тридцятирічного чоловіка! Звісно, Грицько не розминувся з парубком і ледь не розтягнувся на сходах, встигнувши ухопитися за волосся Тараса.

• Ой, дядьку, пустіть! Боляче! – почав репетувати той. – Обіцяю, я більше не буду!
• Подивимось! – одразу знайшовся та по-діловому заявив Грицько, роблячи суворий вигляд і ледь стримуючи здивування грубості власного голосу.
• Правда, не буду… – продовжував скиглити парубок.
• І стіну відмиєш?
• Угу…
• І малих більше не чіпатимеш із своїми недалекими приятелями?
• Та обіцяю вже!

Грицько навіть не очікував такої хуткості від колишнього недруга. Той, як тільки пальці трохи ослабили хватку, дриминув неначе заєць, перестрибуючи через кілька сходинок.

«А може бути дорослим не так і погано?» – спало на думку так несподівано подорослішавшій дитині. Проте, на вулиці знову сумніви накотили ще більшою хвилею. Він ще ніколи сам не гуляв, то куди йти тепер у місті, якого практично не знає?

Погляд зупинила випадкова афіша, яка скликала до театру на шоу, присвячене хелоуіну. Так, там значилася все та сама, вчорашня дата. Та дивувало хлопця зовсім інше – він зміг швидко все прочитати, неначе й не було ще вчора проблем складання окремих літер у склади… Невже йому тепер зовсім непотрібно навчатись? Так, і оту вивіску, і оту він так само легко прочитав, зрозумівши абсолютно всі слова! Тепер йому не потрібна допомога батьків, щоб вони розтлумачили…

Веселощі знову змінили сумніви – а де поділися його батьки? І як він міг не згадати про них раніше?

Він ішов по вулиці неначе в тумані, так і не розібравши, нащо йому та дорослість! Може й справді, йому кортіло швидше вирости, щоб ніхто не повчав постійно, не робив на кожному кроку зауваження та не виправляв за кожною дрібницею. Та то були невинні дитячі забаганки! І ось тепер ці забаганки стали його реальністю…

Грицько зупинився неначе вкопаний. Він і не помітив, як вийшов до будинку, який з мамою кожного разу обходили десятою дорогою. І тепер прямо йому у вічі йому дивилася вона…

• Привіт, а я тебе вже заждалася! – чи-то люб’язно, чи-то з викликом заявила йому доволі симпатична незнайомка, з якою мама суворо забороняла розмовляти.
• А ви… – хлопець задумався, не розуміючи якими словами висловити все, що його турбувало.
• Відьма? – посміхаючись, висловила його думки жінка.
• То це правда? – ще більше здивувався Грицько.
• Послухай, у мене немає часу на ці пусті балачки. Хто я це немає значення. Я мусила тобі пояснити, що відбувається…
• Це було б дуже добре! – чомусь зрадів хлопець.
• Не перебивай! У природі існує баланс сил і я повинна його відновити. Заключити справжню угоду ти не міг, оскільки був дитиною…
• То це все не по справжньому? – радість у Грицька зросла ще більше.
• У тебе випробувальна доба…
• Тобто, якщо мені не сподобається, я можу відмовитися?
• Ні! Нікого не цікавлять твої враження! І все по справжньому. У тебе є лише доба, щоб відшукати спосіб відмітини угоду.
• Але, що я отримав? – добре поміркувавши, нарешті вичавив із себе пригнічений хлопець.
• Ти став дорослим і тепер не потребуєш ніякого навчання, піклування. Ніхто не може тобою керувати…
• Навіть ота Тетяна, яка каву тільки-но вимагала?
• Ладно, здаюся! – розсміялася незнайомка. – Звісно, це все лише дитячі недолугі уяви про якусь там самостійність та незалежність. Навіть доросле життя не може тобі цього всього дати, якщо ти сам для того нічого не робитимеш.
• А де мої батьки? – стурбованість у Грицька знову почала зростати.
• Тепер ти дорослий і батьків не потребуєш. Більше того, якщо нічого не виправиш, то скоро сам станеш батьком…

Грицько майже не чув останні слова жінки. Він усівся навпочіпки, обхопив голову й глибоко замислився. Він і справді став дорослим. Та чи так це й добре? Особливо, на думку спали слова Тетяни про найкращі роки які вона йому начебто подарувала. Виходить, за те, що колись дісталося б йому само по собі, він заплатив двадцятьма п’ятьма роками власного життя! Тільки за те, щоб батьки не сварили за чергову помилку… Чи не занадто несправедливий обмін?