4

Хоч очі й робили вигляд, що відкриваються, та мозок відмовлявся починати новий день. Нарешті звук будильника стих і в голові потроху почало розвиднюватися.

Грицько таки розліпив оченята й вирішив дізнатися, котра година. Проте побачене навколо вмить примусило знову щосили зажмуритися! Мабуть, вперше у своєму житті, він порахував до десяти і тільки після цього трішки відкрив праве око… Ні! Краще закрити. Де він? Наче у своїй кімнаті, та вона якась не така…

Хлопець вагався й збирав усі сили, не наважуючись на чергову спробу стикнутися з реальністю. Ті жахи, які щойно наснилися, тепер здавалися не такими страшними, як щойно побачене. А може те все лише привиділося? Він же ще не проснувся…

Знову заволав будильник, остаточно розганяючи туман дрімоти. Грицько майже механічним рухом ухопив мобілку, яка лежала на столі поряд, і відімкнув той клятий будильник. Так само механічним поглядом ухопив на екрані смартфону час: десять на сьому…

Тепер він дійсно прокинувся й упився поглядом у стелю кімнати. Чому так рано? Ні! Навіть не це дивувало – звідки в нього мобілка? Батьки обіцяли купити перший власний телефон лише через рік, коли він піде до школи…  А тут ще й орієнтується у тому пристрої, неначе користувався ним усе життя.

Тепер уже діватися було нікуди – через ту мобілку таки прийшлося стикнутися з реальністю. Це точно його кімната, та стіни наче чужі. І стеля виглядає якась підозріло – де поділися невеличкі золоті зірочки, які вони з мамою малювали над його ліжком? А там у кутку великий місяць… Він завжди любив спостерігати за цими далекими елементами всесвіту, коли засинав… А звідки такі дивні слова в його голові? Чи розуміє він, що таке всесвіт… На диво так, і це бентежило ще більше!

Звідки взялися ці дивакуваті шпалери з золотавими вензелями на стінах і куди поділися його улюблені, з машинками? А оте дзеркало на стіні? І, до речі, чия це рука лежить у нього на грудях…

Побачивши нарешті найбільшу незручність, Грицько якомога обережніше відклав незнайому руку і тихесенько піднявся з ліжка. Поряд із ним спала якась незнайома жінка, зарившись носом у подушку… «Може не така і незнайома? Може мама вночі приходила заспокоювати від наснившихся жахів?» – подумалося одразу. Навіть поверхневий погляд виніс невідворотний вердикт – ні, це точно не мама! Коротка стрижка темного волосся – схоже, Тетяна… Так, це дійсно вона, але звідки він її знає…

Хлопець підійшов до дзеркала і із здивуванням вирячився на тридцятирічного бородатого чоловіка, який звідти дивися не менш схвильованим поглядом. І звідки такий округлий животик? Здається, батько у свої майже сорок менший мав, та навіть за нього постійно вислухав від мами.

«Невже це я? Такий старий і гладкий…» – знову промайнуло в мозку. І як підтвердження правдивості здогадки, на лобі виступило кілька краплин поту.

• Та красивий ти, красивий! – нарешті почувся Тетянин заспаний голос. – Досить любуватися своїм зірковим пупком, краще каву звари! – і вона відвернулася до стіни.

Нічого не розуміючи, Грицько мовчки вийшов на кухню. Звісно, в голові промайнуло, що Тетянині жарти – далеко не найсильніша її сторона! Максимум, на що вистачає її уяви, то це на пласку банальщину… «Та звідки я про це все знаю!» – він аж зупинився від утвореної в голові каші і тільки зрозумів, що стоїть посеред кухні з туркою для кави у руці.

Тут все було більш звичним, хіба що крім брудного посуду на столі – мама завжди організовувала все так, щоб кухня будь-якої миті сяяла наче нова копійка. Ці ж п’ять чашок із залишками кави, недбало скидані у мийці, свідчили, що часи почали змінюватися. «Може мама тарганів боялася? А ми, схоже, з ними приятелюємо!» – якесь підозріло доросле пояснення зненацька спало на думку. А ще більше турбувало те, що сформульовано воно було чомусь у минулому часі…

Ось, до речі, календар, на якому 31 жовтня обведено червоним фломастером! Ну нарешті хоч хтось вирішив виправити несправедливість і виокремити це свято!

Грицько відставив турку та підійшов трохи ближче до дверей холодильника, на яких цей календар і кріпився магнітиками з зображеннями Києва. Та це саме той календар, на якому вчора мама намагалася вчити його читати цифри!

То може не все так погано? «А яка сьогодні дата?» – нарешті в голові сформулювалася дійсно достойна уваги, проте доволі доросла думка. Мобілка! Там все можна побачити! Схоже, обійдеться Тетяна без кави.

Майже навшпиньки Грицько просочився до власної кімнати, пересвідчившись іще раз, що спали вони разом із Тетяною на його «ліжку на виріст». Як таки добре, що мама наполягла тоді придбати це повноцінне ліжко, на якому вони хоч якось розміщувалися вдвох. «Схоже причина нічних кошмарів ще додивляється останній сон» – знову занадто дорослий гумор відвідував голову Грицька, доки він перевіряв на мобілці сьогоднішню дату.

Гумор умить змінився на чергове здивування – сьогодні знову тридцять перше жовтня! А головне, того самого року… Тобто, він повернувся у вчорашній день тридцятирічним чоловіком…

Відірвавши нарешті очі від екрану, він зрозумів, звідки йшла така невиправдана агресія. Тетяна вже відірвала голову від подушки й злісними очима щосили свердлила його.

• І де обіцяна кава? – нарешті проциділа вона.
• Сьогодні твоя черга… – майже на автоматі відповів Грицько.
• Ну, любий! Ти і так усю ніч брикався, не даючи поспати. То тепер мусиш відпрацювати… – вона нарешті посміхнулася.