2

Це був точно не батько! Він завжди відмикав власним ключем, про що Грицько згадав не одразу. Дзвінки були дуже наполегливими й продовжувалися  без очікування будь-якої відповіді. Навіть у своїй кімнаті хлопчик чув якесь веселе вовтузення за вхідними дверима, окремі викрики «Відкривайте!», «Гроші, або життя!», «Ану, швидше відкривайте!», «Ми не звикли очікувати!». Мати через двері сказала, щоб незнайомці йшли геть, але молодики продовжувати надзвонювати.

• Ви що це за ґвалт здійняли?! – нарешті відкрила їм мати. – І що це за маски на обличчі?
• Гроші, або життя!!! – майже хором заговорили хлопці, ще навіть не переступивши порогу.
• Так хелоуїн!!!!
• Ми ж злих духів відганяємо!!!
• Та тут крім вас ніяких злих духів нема! – уже більш миролюбно посміхалася мама.
• Але нас потрібно вгощати!
• А де ж вірші?
• Ні, ми вміємо тільки пиво пити, – загоготів найвищий хлопець у масці чахлика невмирущого.
• Ну тоді – ніяких подарунків!
• Та ви, господиня, наражаєтеся…
• А ну – геть з відси! – шуткуючи, але наполегливо сказала мама. – У мене вже дитина спить, а ви тут із своїм хелоуїном – чи не свято знайшли.
• Та дайте хоч смаколик який…
• Ось вам двадцятка й забирайтеся вже.
• Ладно, на сьогодні ми задовільнимося й цим, але на майбутнє – готуйтеся… – якось загрозливо попередив довгаль, проте всі вони з якимись присвистами й шипінням вийшли за двері.

Звісно, Грицько уважно уловлював кожне слово дивної розмови, навіть підсунувшись на ліжку поближче до дверей своєї кімнати. Та тільки почув, що непроханих гостей виставляють, умить влігся, відвернувшись до стінки й роблячи вигляд, неначе він увесь цей час мирно спав, навіть не здогадуючись про дивних відвідувачів.

Мати, зачинивши вхідні двері, заглянула до хлопчика, але той щосили жмурив очі й удавав із себе, наче додивляється десятий сон. Вона тихенько підійшла до сина, ще раз перевірила ковдру й пішла поратися на кухню.

Грицько розплющив спочатку одне око, потім друге. У кімнаті стояла тиша і лише невеликі вогники знову виплясували на стінці навпроти вікна. Спостерігаючи за грою цих вогників, хлопчик із сльозами на очах думав про те, що мати таки його обдурила. Сьогодні, як казали неочікувані візитери, було свято. Якесь дивне, незрозуміле, проте свято! А він не лише не отримав ніякого дарунка, так ще й погратися навіть не встиг… І так йому стало шкода себе, що він навіть почав рюмсати носом, але тихенько, щоб мама не почула.

А червоні вогники все зростали й потроху переміщувалися ближче до Грицька. Вони наче витанцьовували якийсь дивний танок, стрибаючи туди-сюди. І ось – вони зникли. Хлопчик навіть заспокоївся й нарешті почав засинати, втомлений оцими переживаннями. Але йому здалося, наче хтось всівся поряд із ним на краєчок ліжка.

• Хело! – промовив незнайомець дуже тихо, проте занадто грубим та низьким голосом.
• Ти хто? – здивувався Грицько, не стільки появі незнайомця, скільки тому, що він не закричав і навіть не злякався.
• То якого подарунку ти очікуєш? – не відповів на запитання незнайомець. Грицько почав уважніше розглядати темний силует, але єдине, що зміг побачити – це два ока, які світилися червоними вугликами.
• Ти поганий? – якось приглушено вичавив із себе хлопчик.
• Чому ти так вирішив?
• Як би ти був добрим, ти б не вдерся до мене…
• Ну Святий Миколай так само ні в кого не питає дозволу, – тон у незнайомця змінився на веселий і більш приязний.
• Ти знаєш Святого Миколая?
• Я всіх знаю. Ну давай вже швидше – замовляй бажання, бо мені треба йти далі.
• Ти виконуєш бажання?
• Так, але тільки одне! Швидше, поки хлопці не повернулися…
• Ти боїшся хлопців? – не вірив своїм вухам Грицько.
• У тебе залишилася хвилина. Можеш її витратити на питання…
• Добре! Хочу бути дорослим!... – Грицько не встиг не те що добре подумати, а й навіть договорити дивне бажання, яке зненацька спало йому на думку.
• У тебе доба! – Незнайомець клацнув пальцями, три рази кліпнув очима-вугликами й зник.
• Ти про що…

Схоже, відповідати було вже нікому. Єдине, що можна було почути, як мама на кухні торохкотіла посудом, готуючись до нового робочого дня.

Хлопчик уважно подивився вже на пусте місце, на стіну, якою тільки-но повзли вогники до нього, у вікно, та скільки б він не вирячався, нічого не зміг розгледіти. Важко зітхнувши, Грицько вирішив, що все це йому просто наснилося. Відвернувшись до стіни й заплющивши очі, дитина нарешті заснула глибоким сном.