1

Час плинув непомітно. Особливо, коли особливо дошкуляло чергове непереборне бажання…

• Мамо, а мамо? Можна я ще пограюся? –  Грицько аж носиком сипнув.
• Ні, любий! Вже час лягати.
• Ну, мамо! – почав вередувати малий.
• Завтра всім рано вставати, –  лагідно проговорила мама, пригладжуючи чубчик хлопчика.
• Але ж мамо, – дещо заспокоюючись, але все ще не погоджуючись почав Грицько, – на Новий рік я ж лягаю коли хочу! То чому сьогодні неможна?!
• То ж свято… а до Нового року ще далеко! Ось поглянь на календар! – схоже, мама вирішила використати нагоду для чергового навчального процесу. – Уважно  подивись, це які цифри? – вона намагалася привернути увагу дитини, тикаючи пальцем в до останнє число жовтня.
• Так нехай і сьогодні буде свято! – не вгамовувався Грицько, не звертаючи уваги на жовтень, календар та мамин малець.
• Ні, сину. Не ми вирішуємо, коли буде свято…
• А чому не ми? Я вирішую – нехай сьогодні буде свято!
• Який ти в мене мрійник! – посміхнулася мама.
• А в мене буде подарунок! Я хочу-хочу подарунок! – Грицько, не звертаючи ні на що уваги, продовжив розмірковувати, навіть підскакуючи від вдалої думки, яка йому зненацька навернулася.
• Ні, дитино моя! – лагідно, проте наполегливо мама почала повертати хлопчика у дійсність. – Давай, вже час вмиватися й лягати. Завтра тобі йти до садочка, а ми з татом підемо на роботу. До Нового року ще є час подумати, а який-саме подарунок ти хочеш.
• То сьогодні дарунків не буде?
• Сьогодні звичайний день, а дарунки треба дарувати на свята.
• А чому дарувати не можна кожен день? Дарувати лише на свято – це не правильно. – Грицько вже заспокоївся та навіть насупив носика й устромив на маму свої допитливі оченята.
• Зрозумій, дитино – якщо подарунки дарувати кожного дня й просто так, вони втратять свою силу.
• Вони не будуть чарівними?
• Нажаль, ні, – мама знову не втрималася й посміхнулася.
• То коли ти купуєш мені капелюха в магазині, він просто звичайний? Чарівний може принести лише Святий Миколай? – ніяк не хотів вгамовуватися Грицько.
• Так, любий, так. Ти вже вмився? То тепер лягай, заплющуй оченята, повертайся до стіночки й баюнькай. – Мама поцілувала сина в лобика, торкнулася пальчиком самого кінчика його носика, посміхнулася, попідштовхувала ковдру під спинку сину й потихеньку вийшла з кімнати, вимкнувши світло.

Грицько зробив вигляд, що засинає, але як тільки відчув темряву за зачиненими дверима, розплющив очі й уп’ялився в стелю. Йому дуже не хотілося спати – мати явно поводилася несправедливо! Ну ще б трохи, якихось пів-годинки, ну хоч п’ять хвилинок посидіти за ноутбуком, доки тато пішов із друзями… Так ні – зараз ноутбук сам лежить і тужить за Грицьком… Все ж таки, мати дуже сувора й несправедлива до Грицька, до своєї єдиної улюбленої дитини!

Хлопчик отак розмірковував і все придивлявся до вогників, які проринали скрізь штору. Треба швидко рости, думав він. Ось тоді ніхто не буде йому заважати й він зможе влаштовувати свята собі кожен день! Раптом вогники згасли, а в двері хтось подзвонив. «Тато повернувся!» – одразу подумав Грицько, підхопившись на ліжку.