15.

Рівно через місяць після того пам'ятного вечора в саду справили весілля. Село гуло, наче розбурханий вулик. Свято Остапа та Одарки гуляли з небаченим розмахом, саме так, як і годилося за давніми звичаями.

Ще з самого рання подвір'я заполонили гості. Повітря повнилося густими, апетитними пахощами свіжоспеченого хліба та смаженого м'яса. Навкруги лунали дзвінкі пісні, заливистий сміх та запальна гра троїстих музик — скрипка виводила стрімкі мелодії, а бубон відбивав такий ритм, що ноги самі рвалися в танок. Жінки в яскравих квітчастих хустках та чоловіки у вишитих сорочках кружляли у вирі танцю, піднімаючи золотаву куряву. Довгі дубові столи, застелені білосніжними скатертинами, аж вгиналися від щедрого частування: тут парувало запечене м'ясо, рум'янилася домашня ковбаса, стояли пузаті бутлі з вишневими та сливовими наливками і, звісно ж, на найпочеснішому місці височів пишний весільний коровай, багато прикрашений червоною калиною, барвінком та колосками пшениці.

У центрі цього галасливого, барвистого свята сиділи молодята. Одарка у своєму гарному вбранні — тонкій сорочці, рясно гаптованій червоними і чорними нитками, та червоних чобітках — виглядала немов мальована. З-під розкішного, важкого вінка спадали довгі різнобарвні стрічки. Дівчина світилася від беззаперечного щастя, сором’язливо опускаючи очі під палкими поглядами свого молодого чоловіка. Остап не відпускав її руки ні на мить. Приворотне зілля міцно тримало його розум у своїх солодких лещатах, перетворюючи кожну думку на жагучу одержимість цією земною, рум’яною дівчиною.

Євдокія сиділа за столом поважна і горда. Вона прихильно приймала вітання від односельців, статечно киваючи у відповідь, а в її темних очах танцювали хижі вогники абсолютного тріумфу. Відьма пильно дивилася на свого сина і раділа — її план спрацював бездоганно. Вона вирвала його з лап річкової мари, повернула до нормального, людського життя. Тепер у нього буде справжня родина, міцне господарство, а згодом і діти.

Коли ж сонце сіло за обрій і на село опустилася прохолодна ніч, гості потроху почали розходитися по домівках, співаючи дорогою жартівливих пісень. Залишившись нарешті наодинці, молодята переступили поріг нової хати, що подарували їм їх батьки.

Усередині густо пахло свіжим сіном, яким була застелена долівка, та зібраними літніми травами — чебрецем і м'ятою. Остап міцно замкнув важкі дерев'яні двері на засув, немов відрізаючи їхню затишну домівку від усього великого світу. Він підійшов до Одарки, обережно, тремтячими від нетерпіння пальцями зняв з її голови весільний вінок і дбайливо поклав його на стіл.

— Тепер ти моя дружина, — гаряче прошепотів він, обіймаючи її за стан і притягуючи до себе.

— Навіки твоя, Остапе, — луною відгукнулася дівчина, потопаючи в його потемнілих від жаги очах.

Перша шлюбна ніч була сповнена нестримної, майже лихоманкової пристрасті, яку безупинно живила материнська магія. Їхні розпашілі тіла сплелися на білих простирадлах під тьмяне, мерехтливе світло єдиної воскової свічки. Остап цілував кожен міліметр її гарячої шкіри, шепотів слова безмежного кохання, безслідно забуваючись у теплі її м'яких, дівочих обіймів. Одарка ж віддавалася йому з усією ніжністю своєї чистої душі, сліпо вірячи, що це і є те саме справжнє, дароване небесами щастя, про яке здавна співають у піснях.

Коли ж свічка зрештою догоріла, втопивши кімнату в темряві, і стомлені молодята міцно заснули, притиснувшись одне до одного, вікно хати раптом із силою відчинилося від різкого, льодяного пориву вітру. Знадвору повіяло тривожним холодом і сирим запахом глибокої річкової води.