8. Романтика не для вампірів.

— А чому це ти, дурне дівчисько, сказала, що тут немає справжніх вампірів? — перегородила шлях закоханій парочці тінь. — Мене зачепили ці слова. Бо це дискримінація! І це несправедливо.

Марія миттєво смикнулася та схопила Всеслава за руку, притиснувшись до його плеча і шукаючи в ньому свій захист. А парубок напружився, готовий будь-якої миті сховати кохану за своєю спиною.

Очі наречених розширилися, коли перед ними у всій своїй красі та кровожерливості з'явилася почвара з гострими іклами, яка демонструвала у місячному світлі свою худорлявість і потворність.

— Це... Це теж актор? Котрий запізнився і ще не знає, що вистава завершилася? — з жахом у зіницях і невпевненістю у голосі запитала стиха Марійка.

Однак Славко захитав головою управо та вліво.

— Таких костюмів я ні в кого не бачив. Боюся, що це... — замовкнув брюнет, несподівано починаючи сивіти.

— Так, так. Перед вами справжній вампір, — пояснив усе сам той, хто викликав у пари дикий переляк. — Кайл. До ваших послуг. А втім... Ой, здається, я помилився. Це ж ви сьогодні всі, до останньої краплі крові, до моїх послуг!

Сміх, який пролунав із пащі чудовиська, посилив ефект страху. У Марії аж ноги підкосилися! Але добре, що наречений не дав їй упасти.

— Шановний... чи не дуже, вампіре Кайле, ми віримо й бачимо, що ти надзвичайно могутній. І ти справді, Кайле, зробив так, щоб кожен із нас посивів, але... Не вбивай нас! Ми ще такі молоді й невдовзі зіграємо весілля.

— Ой! Починається! Бла-бла-бла, кохання, бла-бла-бла, ми хочемо жити й кохати... Тьфу! Плюватися кров'ю я хотів на ваше весілля! Кохання — це хвороба, а я готовий вас вилікувати від цієї зарази, тож... — облизався вампір.

Марійка та Славко зазирнули одна одному в очі, прощаючись подумки. Аж раптом...

Під серпанком ночі, у сквері, де спіткала Марію та Всеслава пригода, стало на одну потвору більше.

— Кайле! Ти чому чіпляєшся до перехожих? Захотів влаштувати для мене сюрприз? Це наша романтична вечеря? — засяяли очі блідої вампірки.

Попри свою страхітливість, Кайл закотив очі та зітхнув.

Це привернуло увагу його партнерки по вампірському життю.

— І чому зітхаєш? Хочеш щось сказати? То кажи! Чи знову будеш казати, що романтика не для вампірів?

— Маліко, а можна залишити ці балачки на потім? У нас тут їжа остигає. Чи ти не хочеш гарячої крові посьорбати?

Попри старання, спроба вампіра перевести увагу на людей зазнала поразки. Натомість викликала лють вампірки.

— Ах ти ж, безсердечна скотина! Ти знову мені ікла заговорити хочеш? Ти ніколи не влаштовуєш мені жодних сюрпризів! А я ж так хочу романтики...

— Маліко, а з'ясовувати стосунки при свідках обов'язково? — залишався незворушним Кайл.

— От так завжди! Як тільки розмова торкається нас, так ти пас! Ти зовсім мене не кохаєш, — пирхнула та дорікнула Маліка своєму здохляку.

— Та кохаю, кохаю я тебе. Навіщо починаєш пиляти мені мозок? — невдоволено буркнув вампір.

 — Нічого я не пиляю. Я ж не столяр. Та й у тебе пиляти вже немає чого, — посміялася з неживого чоловіка вампірка. — Але все одно. Не змінюй теми! Ти мене не кохаєш! Той, хто кохає освідчується у коханні й до РАЦСу веде кохану! А ти? За три тисячі років так і не зробив мені пропозиції! Та що там... Ти навіть сто й одного тіла з кров'ю мені бодай раз не подарував!

— Зате я з тобою був до самої смерті разом. І після неї теж залишаюся. Ми цілу вічність разом. Що тобі не так? — не тішився конфлікту Кайл.

Але Маліку було вже не зупинити. Вампірка приготувалася сваритися всю ніч!

— Все не так мені! Коли ти востаннє лягав зі мною до труни? І з перевертнями ти більше часу проводиш, ніж зі мною!

— Ще раз нагадую: у нас тут час для гарячої крові. Треба швидше, поки вони ще бояться, напитися її, бо я не хочу потім пити холодну, — проігнорував всі претензії сухий, як в'ялена таранька, вампір.

— Та мені начхати на твою кров! Ану, люди, геть звідси! Поживіть ще. У нас тут справи важливіші, — дозволила Маліка втекти Славі з Марійкою від небезпеки та приготувалася сваритися далі зі своїм нечестивим.

***

— І що це було? — втікаючи від упирів, озирнулася назад Марія.

— Це Геловін, крихітко. Твій найнайнайненависніший день у році, — не відпускаючи долоню коханої, перевірив тепер Славко, чи немає за ними слідом погоні. А як упевнився, що загроза минула, додав: — Чи після мого креативного освідчення ти змінила думку про це свято?

— Ні. Геловін навік залишиться для мене гидотою. А от ти!.. Ти зовсім інша справа. Після сьогоднішнього дня я знаю точно, що готова прожити з тобою все своє життя. І хоч які б пригоди чи безумства не сталися з нами, я точно впевнена, що з тобою мені нічого не страшно!

Зупинивши швидкі кроки, пара стала чоло до чола. Марійка першою потягнулася до Всеслава, щоб його обійняти.

— Ммм, то що, може, повернемося та до кімнати страху зазирнемо? Парк ще працює, — цілком серйозно, але трохи грайливо, поцікавився брюнет, хоч заздалегідь і передбачив відповідь.