5. Валети з його колоди.

— Кохана, і ти тут!? — кинувся обіймати Марію Всеслав, від чого дівчина втратила здатність нормально мислити.

Марія зовсім не очікувала такої здибанки. Її колишній поводився так, наче вчора не казав, що йде від неї; не збирав речі на швидку руку; не казав, що їхні стосунки помилка...

Ця зміна вводила руду панночку в ступор.

— А ти що тут робиш? І з ким? Познайомиш? — не змогла стримати очей Марія і вони, надокучливою комашкою, стрибнули на дівчину в сукні, яка зблизька нагадувала щось середнє, між вбранням монахині й образом актриси дорослих фільмів.

— Це Карина. Сестра мого друга Тараса. Він попрохав показати Карині місто, адже вона у Харкові ніколи раніше не була, — всміхався Всеслав так мило, що Марії аж зуби звело.

— Значить... Карина, — зміряла руда косим поглядом конкурентку. — А що за друг Тарас? Не пам'ятаю... Втім, не важливо. Ми відучора колишні й тому мене не цікавлять твої справи й нові друзі, — змінила хід власних слів і зробила акцент на останньому слові.

Зненацька Слава зблід. І за мить вигукнув:

— Що означає "відучора колишні"?!

Від обурення рот Марії став круглим, що бублик.

— Ти ж кинув мене вчора! — виплеснулися всі разом емоції дівочі.

— Я?! Ні! Ти що таке говориш? — і собі крикнув Славко.

Думки Марії били на сполох. Чи то вона здуріла, чи Всеслав упав у маразм? Але ж начебто рано ще йому, навіть тридцяти років немає...

— Ти де й коли головою вдарився? До чи після нашої вчорашньої розмови, під час якої ти вперше за всі роки накричав на мене? — стала грудкою посеред дівочого горла образа. — Та й з дому ти пішов і...

Про те, де Славко затискався з дівицею на атракціонах не стала казати, інакше б вибухнула від надлишку напруження.

Але Всеслав десь точно розгубив усі валети зі своєї колоди... А може й всю колоду разом! Мабуть, то на атракціонах, на "Ромашці", "Катапульті" й "Американських гірках" сталося... Бо якби він був адекватним, став би говорити далі наступну маячню?

— Що ти вигадуєш, кохана? Нічого подібного не було! Я вчора був на зустрічі з другом дитинства Тарасом. Потім прийшов додому, зібрав деякі речі, щоб сьогодні віддати їх у волонтерський центр. І попередив тебе, що не ночуватиму вдома, бо батьків викликали на нічну зміну й ні з ким було залишити сестру.

Марія задихалася від бентеги та розпачу. На мить подумала, що то у неї дах протікає... Але дах не житла, а її глузду...

Аж тут... нова чудасія!

Поки стояла Марія в розгубленості й вити хотіла вовчицею на колесо огляду, яке сяяло яскравіше за місяць, ні з того ні з цього Всеслав почав сміятися.

Безупинно, беззвучно, та вкрай емоційно.

— Хіба ж твій Слава епілептик? Швидку викликати треба? — смикнула Наталя Марійку за рукав.

— Ні. Боюся, що в цьому випадку треба викликати людей в інших білих халатах, — шоковано відповіла руда.

— Ха! А от і ні! Викликайте краще повій! — раптово припинив заливатися дивним сміхом брюнет.

— Так одна вже поруч. Чи вона вже не підходить? Треба заміна? — вказала підборіддям Марія у бік на Карину.

— Заміна? Ага... Треба... заміна, — шмигаючи носом, дивився чоловік у чорні очі своєї... колишньої? Чи...

Із завмиранням серця Марія чекала, що Слава ось-ось стане собою. Їй раптово закортіло заридати, адже вона так звикла до цього чоловіка, що не уявляю себе далеко від нього. Навіть відстань у три метри, яка між ними була в цей момент, здавалася їй нестерпною.

Її погляд потонув у в'язкості та відчайдушності його очей. І німими вустами вона благала час повернути все так, як було до вчорашнього дня.

Та й Всеславове серце, під натиском прискіпливої уваги наймилішого у світі обличчя, розм'якло та розтануло враз... От тільки...

Не судилося тій миті, коли двоє дивилися з глибоким почуттям відданої любові одне на одного, стати щасливою. Зате безумною — без зайвих зусиль!

Неочікувано для усіх Карина доторкнулася до плеча Всеслава.

— Він мій! — прокричала монахиня. А потім, пустивши парком гуляти свій сміх із нотками зла, додала: — Я спадкова відьма. І я його приворожила. Тепер він мій навік!