2. Свято не для слабкодухих.

— Я не можу повірити й досі, Натусик, що він так учинив! Скільки років разом, скільки спільних планів на майбутнє, й все одним махом перекреслено, — жалілася Марія своїй найкращій подрузі, яка вирішила витягти її з... одноденної депресії після травматичного розриву стосунків і вмовила прогулятися осіннім парком.

— Маню, можна я буду з тобою відвертою? — запитала чорноволоса Наталя, йдучи алеєю, що вела до парку. Але не дочекалася згоди подруги й без дозволу мовила: — От не треба було крутити носом, вичікуючи ідеальний момент. Все ідеально не можна спланувати. Іноді те, що йде не за планом, а трапляється спонтанно, навіть краще виходить, ніж те, що продумано до дрібниць.

— Але ж я просто хотіла, щоб у нас був щасливий і довгий шлюб! І щоб... — не вистачило слів у Марії.

Одяг, взуття і волосся (й навіть оправа окулярів!) дівчини були червоних відтінків. Але попри яскраву зовнішність на дівочому обличчі виблискували сльози.

Їй було надзвичайно паскудно на душі. Втім, чи могло б бути інакше після того, як людина, яку ти кохала більше за життя, тебе покинула?

Наталя добре знала подругу й бачила її наскрізь — з тугою та внутрішнім роздраєм. Пам'ятала вона й те, що Марія з дитинства мріяла про білу сукню й щоб день весілля став найкрасивішим днем у її житті. Втім вона чудово розуміла, що саме це прагнення, аби все було ідеально, не давало Марії отримувати насолоду від життя. Але що поробиш, як іншій людині не втовкмачити в голову свою філософію.

— Маню, часом треба не хотіти й мріяти, а просто кохати й бути щасливою! Але що вже там... Він тебе покинув, і все на цьому. Раніше треба було думати, — дещо грубою була з подругою брюнетка у глянцевій короткій куртці чорного кольору.

— Натусь, у тебе що, сьогодні чорти вселилися? Інакше чому, замість підтримки, я чую від тебе такі паскудні слова? Це чорти твоїм язиком керують? — не сподобалася Марії промова Наталі, яка, між іншим, спинила потік дівочих сліз.

— Вурдалаки! — засміялася тоді чорнявка. — Нині ж Геловін, то вони й вселяються у всіх, кого побачать.

Марійка з огидою роззирнулася навсібіч. Не дивилася б так, якби вечір у парку був звичайним. Але різний моторошний декор поміж золотавих дерев і неонової ілюмінації, які виднілися вже від входу до парку, та люди в чудернацьких, часом, страшних костюмах, усе псували.

— До речі, про це. Натусик, скажи, чому я ще досі з тобою дружу? Я цей день тобі навік запам'ятаю. Мало того, що ти зовсім не втішаєш мене, так ще й змусила йти сюди в такий день!

— А ти ніби пручулася, — відказала на випад пасивної агресії Наталя.

— Я просто трохи забула який сьогодні день... Але б ти могла нагадати! Чудово ж знаєш, що я не люблю оце все! Це мій найненависніший день... А віднині найнайнайненависніший... — поверталася думками до болючого розриву руданка з понурим поглядом.

— Що "оце все" ти не любиш? Кажанів, свічки в гарбузах чи косплеї?

— Все, що пов'язане з цим бридким святом! Не знаю, як можна любити оці всі жахи...

— Просто це свято не для слабкодухих. Але Маню, краще не свята бійся, а кохання! А радше кохання чоловіків, які... Втім, не важливо! Краще ходімо пити какао з горою маршмелоу, — раптово обірвала свою думку брюнетка з довгим волоссям.

— Чому ти весь вечір говориш так дивно? Що означає "бійся кохання"? Ти знову про свого колишнього гарбузера згадала? — виник у пам'яті панночки образ, який наніс не одну психологічну травму подрузі.

— Нічого мені робити, як того гарбузера-лузера згадувати! То я так... Не зважай, — і справді підозріло поводилася подруга.

Одначе руда з довгим каре спробувала не акцентувати багато уваги на поведінці коліжанки. Натомість вона покірно почимчикувала за нею. Допоки не завмерла на одному місці...

— Що сталося? — одразу відреагувала Наталя на тихий окрик подруги. — Тільки не кажи, що ти привида побачила! Бо, нагадую, справжніх привидів тут немає. Сьогодні Геловін і всі...

— Ні, — перебила Марія здогадки харківської модниці. — Я побачила дещо страшніше...