Оповідання

Війна з демонами Єміра йшла повним ходом, и захисники Еліандра програвали один бій за іншим. Деревні та міста були розорені, цілі держави знищені, а скільки цивільних було знищено. Це була сама жахлива війна з всю історію Еліандра. Принаймні так думали тоді.

Річка Фейц, бурхлива, глибока та холодна, через яку лежало не так вже й багато мостів, кожен з яких украпили фортифікаціями та гарнізонами. Один з таких гарнізонів, хоча й готувався до бою, все ж сподівався що його не буде, и дозволяли час від часу собі розслабиться занадто сильно. Лише новина про падіння фортеці по інший бік берегу, яка була лише в декількох днях від річки, змусила гарнізон прийти до тями. Один день зміняв інший, а армій демонів все й не було. Серед гарнізонна почали ходити слухи про "Піррову" перемогу демонів, на нехватку в них сил для продовження наступу. Солдати почали дозволяти собі все частіше розслабитись, часами навіть занадто сильно. Сержанти то й діло що будили часових, які дозволяли собі зайву хвилину, а то и годину сну.

Поки однієї ночі, всі солдати гарнізонна не почали чути жахливу какофонію голосів, які обіцяли то славу, то багатство, то жахливу смерть. Вони зводили гарнізон з розуму, хтось не витримував и сам скорочував собі життя, хтось просто забивався в затишний куток, сподіваючись просто пережить це. Проте сподівання виявились марними, кровава-червоне полум’я спихнуло на полях довкола фортифікації, на обох берегах річки Фейц. Дзвони заграли свою пісню, попереджаючи гарнізон про небезпеку й приближення ворогів. Якщо демона вже не під стінами.

Кам’яними коридори, які ще нещодавно переважно були пусті, сьогодні ожили. Солдати, які відпочивали в казармах, бігли до зброярні за свої спорядженням. Лише один біг в іншому напрямку, це був Содор, ветеран декількох війн, він був драконоидом з червоною лускою та яскравими смарагдовими очами. Содор, як й більшість драконоидов, зневажав обладунки, проте не сьогодні, коли ворог занадто небезпечний.

– Капітан! – Вигукнув Содор, вриваючись в покої командувача гарнізонна. Його погляд швидко впав на чоловіка, який закріпляв елементи обладунків, які мали золотистий відтинок. Суровий й холодний погляд капітана упав на незваного гостя. – Демони, вони...

– Я знаю. – Чоловік не дав драконоиду закінчити, його долоня обхватила рукоять меча, лезо якого здавалося білим як молоко. Він не поспішаючи вийшов на невеликій балкон, який з якого було чудово видно міст через бурхливу річку. – Хай гонці попередять основі сили. – Команда звучала так буденно для Содора, його більше вражали великі й масивні крила, які нагадували крила птаха.

– Я вже відправив найшвидших гонців. – Доповів драконоид, намагаючись не видавати свою заздрість, адже раніше тільки драконоиди могли відростити криля, хоча ті були шкіряними. Для одного з тих, кому не дивлячись на поважний вік, так й не вдалося відростити крила, було боляче дивитись на людину в якої вони були від народження.

– Добре, сподіваюсь вони встигнуть вчасно. – Змах крил роздмухав повітря, яке зірвало зі столу папери.

– Да, капітан Нейрос. – Пробурчав Содор, який залишився один и якому потрібно було повертатися по довгим сходах та коридорах.

Воїни спішно перебирались на інший беріг, хтось збирався на стіні, хтось займав  місця за стінами, а хтось готував барикади та пастки на мосту, сподіваючись що вони ніколи не знадобляться. Капітан промчав над головами своїх поданих, приземлившись лише на стінах, в першій лінії. Поряд стояли рядові воїни, заковані в міцні латні обладунки, з гострою зброєю, але зовсім без досвіду в справжньому бою. В гарнізоне, чисельністю з дві тисячі, ледь могло набратися двісті воїнів з реальнім бойовим досвідом, та з пів сотні були ветерани хоча б однієї війни. Нейрос чудово знав ким командує, и наскільки краще був гарнізон в фортеці, що впала не так вже й давно. До того ж гарнізон поніс втрати ще до початку бою, и це могло налякати, заставити запанікувати будь-якого не підготовленого капітана, проте Нейрос здавався навіть занадто спокійним. Комусь це подобалося, в когось вселяло впевненість, и лякало інших.

Лише ближче до заходу сонця, коли кровавій місяць починав свій схід на зоряне небо, на горизонте з’явились легіони демонів. Велетенські та малі, схожі на звірів та гуманоїдів, але всі до єдиного потвори. Їх жахлива та не виразна зброя була покрита кров’ю, іржею та слідами минулих боїв, обладунки ж більше нагадувала хітин жуків, чим якусь сталь, проте й вона була покрита кров'ю та вм'ятинами від минулих боїв. Цей вигляд, лякав, рядами захисників пронеслась паніка, вони тремтіли від ворогів, від їх вигляду, від слідив чисельних боїв, від їхньої кількості, від розмірів деяких з них.

Нейрос, звиклий до бою в одиночку, звиклий до чисельної переваги ворогів, почував себе не комфортна на чолі гарнізонна. Він не знав як підняти бойовий дух воїнів, він не знав якій слова будуть доречні а які лише погіршать ситуацію, через що доводилося лише мовчки дивитися на те, як паніка шириться рядами воїнів. Лише декілька сержантів намагалися підняти бойовий дух, якій стрімко летів в прірву. Капітан гарнізону в свою чергу не вигадав нічого кращого, чим зірватися з місця, й помчатись на зустріч ворогів. Це могло в когось вселити впевненість, але більшість побачили скоріш суїциді думки власного командира. Врешті решт, всі хто був на стінах, бачили наскільки сили ворога переважають кількістю.

Нейрос летів на крілях, на зустрічі ворогу, його біле волосся, як й крила грались красними та багряними відтінками в світлі місяця та вогню, що розгорався на полях. Капітан гарнізонна немов скальпель, увійшов в нешильні ряди демонів, погубив не одного демона. Нейросу довелося крутитися, вигибав своє тіло й постійно тримався в повітрі. Він швидко хватався вільною рукою за зброю, схожу на спис, та що сили кидав у натовп. Завдяки щільності й кількості демонів, кожен такий спис знаходив свою ціль, пробиваючи голову, або те що схоже на неї. Бій Нейроса був стрімкий й швидкий, але не переможним. Демони просто йшли далі, капітан завіс над їх голова, поза досягненням більшості їх зброї, лише одиниці намагалися влучити своєю зброєю, яка невідмінно поверталась. Нейрос вирішив повертатися, але перед цим нанести останні удар. Він заніс вільну долоню над головую, пальці складали закляття. Яскраве біло-золоте світло пронизало небо, немов комети, з десяток сфери вдарили у землю. Ряди демонів засяяли яскравим світлом, сотні загинули, а на їх місця встали нові.